Кола на воді – Частина 2

Присяга

Один китайський імператор урочисто присягнув:

– Я позбудуся всіх своїх ворогів – жодного не буде в моїй державі!

Через якийсь час піддані побачили, як він прогулюється в імператорському парку зі своїми ворогами, беручи їх за руки, сміючись і жартуючи.

– Хіба ти не обіцяв, що позбудешся ворогів? – запитав один із придворних.

– А чи ж я їх не позбувся? – відповів імператор. – Я зробив з них друзів!

* * *

Один чоловік вирішив упорядкувати землю перед своїм домом. Він захотів посіяти газон. Чоловік посвячував цій роботі весь свій вільний час. Та коли його мрія, була вже близька до здійснення, раптом, однієї весни, він побачив, що з-під трави пробилися жовті квіти кульбаби. Чоловік кинувся їх виполювати. Але наступного дня виткнулися ще дві квітки.

“Треба купити якийсь сильний засіб від бур’янів, інакше нічого з цими кульбабами не вдієш”. З того часу його життя перетворилося в запеклу боротьбу з нестерпними жовтими квітками, але з кожною весною їх ставало все більше і більше.

– Що мені робити? – у відчаї запитав він свою дружину.

– Чому б тобі не спробувати їх полюбити? – спокійно відповіла та.

Він постарався, і невдовзі уже бачив у цих чудових квітках дотик руки великого Митця на смарагдовій зелені трави. Відтоді чоловік уже був щасливий.

Як багато людей нас дратує! Чому б не спробувати їх полюбити?

Проблема

Один порядний юдей прибіг до свого рабина і почав лементувати:

– Раббі, сталася страшна річ. Мій син хоче оженитися з християнкою!

– Твій син? – запитав рабин. – Що тоді казати мені? Подумай, я – голова спільноти, всі беруть за взірець мене і мою сім’ю. Уяви собі, що мій син також хоче оженитися з християнкою і охреститися.

Порядний юдей збентежився, на мить задумався і запитав:

– Усі приходять до тебе зі своїми проблемами, а ти що робиш, коли маєш велику проблему? До кого звертаєшся?

– А до кого ж мені звертатися? Звичайно, до Бога.

– І що тобі відповів Бог?

– Він сказав: «Що такого з твоїм сином?… Ти подивися на Мого!»

Таїнство Воплочення можна окреслити дуже коротко. Бог каже: “Я теж…”

Утриматися на поверхні

Могутній цар Мілінда звернувся до старого священика:

– Ти кажеш, що коли людина, яка чинила лише зло, перед смертю попросить у Бога прощення, то зможе відкупитися й увійти до неба. Натомість людина, яка скоїть лише один гріх, але не розкається перед Богом, буде вкинена в пекло. Хіба це справедливо? Це означає, що сто гріхів важать менше, ніж один, чи не так?

Старий священик відповів цареві:

– Якщо я візьму великий камінь і кину його в озеро – він піде на дно чи втримається на поверхні?

– Піде на дно, – відказав цар.

– А якщо я візьму сто великих каменюк, складу на баркас і штовхну на середину озера, вони втримаються на поверхні чи підуть на дно?

– Втримаються на поверхні.

– Чи це означає, що сто каменюк на баркасі легші від одного камінчика?

Цар не знав, що відповісти. А старий священик продовжував:

– Так само, царю, діється з людьми. Хто має багато гріхів, але покладається на Бога, той не буде вкинений у пекельну безодню. А хто скоїть лише один гріх, але не звернеться до Божого милосердя, той буде осуджений.

Цей світ сотворив справедливий і всемогутній Бог, то чому ж у ньому стільки зла і терпінь? Чому страждають невинні? Чому стільки самотності, стільки розбитих сердець, зловісних ночей, в яких вмирає надія?

Одного разу мені приснився сон. Іду я берегом моря, а поруч – Христос. На піску залишаються два ряди слідів – мої і Його.

Уві сні мені прийшла думка, що кожен слід відображає один день мого життя. Я став і озирнувся – ген вдалині мої сліди губилися з виду. Я помітив, що в деяких місцях була лише одна пара слідів, а не дві.

Я приглянувся ще раз і здивувався. Одна пара слідів на піску була в тих місцях, які відображали найсумніші дні мого життя – дні, сповнені страху і нетерпеливості, егоїзму і смутку, випробувань і сумнівів, непевності і страждань.

Тоді я звернувся до Господа з докором:

– Ти обіцяв, що будеш з нами по всі дні нашого життя. Чому ж не дотримав слова? Чому Ти залишав мене в найважчі дні мого життя, коли Твоя допомога була найбільше потрібна?

Христос усміхнувся:

– Любий мій сину, я не полишав тебе ані на мить. Самотні сліди у найважчі хвилини твого життя, що ти бачив, – це Мої сліди… У ті важкі дні Я ніс тебе на руках.

Запрошення

Один вельможа влаштував у своєму замку велику учту і запросив на неї усіх мешканців поблизького села. Але запасів вина в пивницях щедрого шляхтича було замало, щоб заспокоїти спрагу такого великого числа запрошених.

То ж він звернувся до мешканців села з таким проханням:

“Кожен з вас нехай принесе свого вина і влиє до бочки, яка буде стояти посеред подвір’я. Під час бенкету всі зможуть зачерпнути з неї і пити досхочу”.

Один селянин, підходячи до замку, набрав у свій дзбан води, міркуючи так: “Якщо до бочки вина влити один дзбан води, це буде зовсім непомітно, ніхто про це й не дізнається”.

Прибувши на свято, він влив до бочки воду зі свого дзбана і сів до столу.

Перші ж гості, які підійшли до бочки зачерпнути вина, виявили, що в ній сама лише вода. Стало ясно, що всі “зметикували” однаково.

Надто багато людей приносить у світ саму водичку. Тому ми й незадоволені цим світом. Тому страждає все Створіння.

Опудало

Один маленький щиглик мав прострелене крило. Деякий час він перебивався тим, що розгрібав у землі. Але скоро настала люта зима.

Одного морозного ранку, вишукуючи в землі щось їстівного, щиглик побачив на полі опудало. Це був доволі вишуканий пан, який у цілій околиці славився своєю великою любов’ю до сорок, ворон та інших птахів.

Його солом’яне тіло було вбране в старий парадний костюм, великий оранжевий гарбуз правив за голову, кукурудзяні зерна – за зуби, ніс був морквяний, а очі – горіхові.

– Що з тобою, щиглику? – як завжди, люб’язно запитало опудало.

– Нічого доброго, – зітхнув щиглик. – Я страшенно мерзну і не маю де сховатися, а про харч уже й не кажу. Весни, певно, мені не дочекати.

– Не журися. Заховайся під мій піджак. Там суха і тепла солома.

Так завдяки солом’яному серцю опудала щиглик знову мав дім. Залишилася проблема з кормом. Щигликові все важче було знаходити якесь насіння чи ягоди. Одного дня, коли все було покрите білим інеєм, а морозне повітря аж тремтіло, опудало обізвалося до щиглика ніжним голосом:

– Щиглику, подзьобав би ти моїх зубів, – це пресмачні кукурудзяні зерна.

– Але ж тоді ти станеш щербатим.

– Пусте, принаймні всі будуть думати, що я дуже мудрий.

Так опудало залишилося без зубів. Але воно було дуже щасливе, що зберегло життя свого маленького приятеля. Опудало усміхалося йому своїми горіховими очима.

За кілька днів прийшла черга на морквяний ніс.

– З’їж його. Ти навіть не уявляєш, скільки у моркві вітамінів, – промовило до щиглика опудало.

А ще трохи згодом така ж доля спіткала і горіхові очі:

– Не переживай за мене, мій щиглику, твої розповіді замінять мені очі, – сказало воно.

Врешті-решт опудало віддало щигликові свою гарбузову голову.

Коли настала весна, з опудала вже нічого не залишилося, але був живий щиглик, і в нього було достатньо сили, щоб злетіти в небесну блакить.

І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє (Мф. 26:26).

Робота Господа Бога

Якось одна знатна римлянка запитала в рабина Йоссі бен Халафта: “А що Бог робить цілими днями?”

Добрий рабин відповів: “Він парує людей. Вирішує, хто з ким має побратися: цей чоловік з цією жінкою, та жінка з отим чоловіком і так далі”.

“Нічого особливого, – зауважила патриціанка. – Те саме і я могла б робити. За один день я можу поєднати тисячу пар”.

Рабин Йоссі нічого не відповів.

А жінка вернулася до свого палацу, викликала тисячу рабів і рабинь та й наказала, хто з ким має побратися.

Владним тоном вона наказувала: “Ти маєш оженитися з цією, а ти маєш взяти за чоловіка оцього!”

Уночі всі пари почали сваритися, а деякі навіть побилися до крові. Вранці всі вони пішли до своєї пані.

Один мав розбиту голову, друга – підбите око, ще хтось – роз’юшений ніс.

Розгублена, римлянка покликала рабина Йоссі, все йому розповіла, а потім додала: “Ти був правий. Тепер я бачу, що тільки Бог може поєднати жінку і чоловіка”.

Раптом пролунав голос із Неба:

– Мені це теж нелегко.

І сумнівів у цьому не має ніхто.

Подібність

Одна місіонерка доглядала паралітика, в якого були рани, що гноїлися. Вона виконувала свою роботу з приємною усмішкою, немовби це була найприродніша річ, і завжди лагідно розмовляла з хворим.

Якось вона запитала його:

– Чи ти віриш у Бога?

Нещасний пильно подивився їй у вічі й відповів:

– Тепер вірю.

* * *

У швидкісному японському поїзді їхав місіонер і читав Святе Письмо. Від несподіваного поштовху з Писання на підлогу випав образок Пречистої Діви.

Поруч сидів маленький хлопчик. Він нахилився і підняв образок. Але перш ніж віддати, з дитячою цікавістю роздивився його.

– Хто ця гарна пані? – запитав хлопчик.

– Це… моя мама, – на мить задумавшись, відповів священик.

Хлопчик уважно подивився на священика, тоді – знову на образок і промовив:

– Ти на неї зовсім не подібний.

Місіонер усміхнувся.

– Це правда, але хочу тобі сказати, що усе своє життя я стараюся хоч трішечки стати подібним на неї.

А на кого подібний ти?

Починаючи з кінця

Двоє чоловіків почули вістку про смерть свого багатого приятеля, і один з них запитав:

– Скільки, цікаво, він залишив?

– Усе, – відповів товариш.

* * *

В одній далекій країні правив володар, який понад усе любив насолоджуватися своїм надзвичайним багатством. Кожного дня він зодягався у вишиті самоцвітами золототкані строї. Коли ранішнє сонце осяювало його обличчя, а шати починали мінитися тисячею райдужних блискіток, він виходив зі свого королівського палацу, щоб прийняти знаки поклоніння від своїх підданих.

Ця процедура наповнювача його радістю. Якось пополудні володар зі своєю свитою вирушив на прогулянку. Сонце світило в спину, і монарх уперше в житті побачив свою тінь. Вона була немов та чорна хмара, що не залишала його ні на мить.

Спересердя він закричав, пришпорив коня і помчав.

Він не міг далі правити державою, у якій його постійно переслідувала нав’язлива тінь, і поїхав шукати таку країну, у якій не було б тіней.

Ми мусимо навчитися жити поруч з тінню своєї смерті.

Наступна

Кола на воді – Частина 3

Вищі інтереси Син одного короля, як це часто трапляється в казках, закохався в прекрасну, але ... Читати далі

Попередня

Кола на воді – Частина 1

Кола на воді Літній спекотний день. Тихо мріє маленький ставок, ніде ні шелесне. На листку ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *