Притчі 
Ану ж, поглянемо в інтернеті, чи спадуть нарешті ці січневі морози найближчими днями? На вихідні в неї – поїздка замками Львівщини для туристів із Києва, у понеділок – екскурсія центром Львова для дітей переселенців з Донеччини. А в п’ятницю вона має відвідати Центр жіночого здоров’я. Цієї події чекала найбільше. Ніколи б не подумала, що в 47 років вона тремтітиме, як дівчинка, при думці, що… вона – вагітна!
Ще рік тому Ольга жила на своїй рідній Тернопільщині, керувала власним туристичним бюро, суботами поралася на своїй дачі, а недільними ранками розмовляла через скайп зі своїми дорослими синами, що здобували в Італії богословську освіту.
А пополудні вирушала на цвинтар, де довго сиділа біля могили чоловіка і наймолодшої донечки. Їх у неї забрав п’яний водій, що на шаленій швидкості врізався в їхню «Таврію». Вона багато років умовляла себе пробачити цьому юнакові. Але не могла. Того вечора вони їхали в гості до батьків, це була перша подорож у Карпати їхньої маленької Оленки… Той хлопець не тільки позбавив життя її чоловіка і донечки, він зробив її людиною без минулого. Вона знайшла в собі сили жити далі, піклуватися про своїх та чоловікових батьків, ставити на ноги синів, вона поринула в роботу і навіть створила успішне екскурсійне бюро, але щось закам’яніло в ній навіки. Ніколи – ні в словах, ні в думках – не поверталася до минулого. Воно для неї не існувало. Навіть тут, на цвинтарі, нічого не згадувала. Просто садила квіти, прополювала бур’яни, витирала до блиску червоний граніт і притискалася щокою до холодної фотографії щасливого молодого чоловіка з усміхненим малям на руках.
А з понеділка її життя знову вирувало: екскурсії, туристи, групи… І цей шалений ритм притлумлював біль її серця.
– Пані Ольго, не зможу нині провести екскурсію для львів’ян. «Швидка» шпиталізувала з апендицитом! – повідомив їхній досвідчений гід Василь.
От тобі й на! Такий напружений день, хто ж його замінить? Делегація зі Львова серйозна, екскурсія Тернопіллям – ґрунтовна… Доведеться самій!
Вона любила цей дводенний екскурсійний маршрут рідним Тернопіллям – княжі міста, замки, таємничі печери, старовинні святині…
З погодою того дня пощастило, з групою львів’ян – теж. Так приємно, коли провадиш екскурсію для вдумливих зацікавлених слухачів! Один з них, чоловік, мабуть, років п’ятдесяти, дуже жвавий, активний і дотепний, виявляв особливе зацікавлення. І не лише до історичних об’єктів, а й до привабливої екскурсоводки з енциклопедичними знаннями. Та Ольга цього не зауважувала чи вдавала, що не зауважує. Вже багато років вона холодно реагувала на будь-які чоловічі залицяння. Але той чоловік, либонь, був налаштований рішуче. Бо після того, як автобус довіз групу до їхнього готелю і Ольга попрощалася зі всіма до завтра, він зачекав трохи, поки усі почали підійматися до своїх номерів, і наздогнав її: «Ви запитували, чи маємо якісь питання.
У мене є одне. Чи міг би я пригостити Вас кавою в подяку за нинішню неперевершену екскурсію?».
– Уже пізно… – відповіла Ольга. – Побачимося завтра на продовженні екскурсії! – і залишила його, розчарованого, у холі готелю.
Сама ж верталася додому в гарному настрої. Уже вдома, готуючись до наступної екскурсії, впіймала себе на думці, що з нетерпінням чекає завтрашнього ранку і… зустрічі з тим допитливим львів’янином.
Вони таки випили кави в тернопільській кав’ярні наступного дня, коли туристи мали годину вільного часу.
З того часу минув рік, і ось вона вже щодня п’є львівську каву – її готує для неї чоловік… той допитливий турист-львів’янин з екскурсійної групи. Він став її чоловіком, він вирвав її з царства самотности й закам’янілого болю, вони оселилися в старовинному Львові, а вона… скоро вона подарує йому малятко – його першу дитину. Що означає для чоловіка в 55 років перша дитина від коханої жінки – може знати тільки він… А що означає це маля в 47 років для жінки, котра втратила свою маленьку донечку, може знати тільки вона…
…Та-ак, морози найближчими днями слабшатимуть, погода буде сонячна. Ну слава Богу!
…Мандрівку замками для киян на вихідні відбула, сьогодні – особлива екскурсія. Для дітей переселенців із Донеччини. Її попередили, що це будуть підлітки, трохи складна авдиторія, не всі вони опинилися на Львівщині з батьками, дехто осиротів унаслідок бойових дій. Що ж, зробимо так, щоб захопити цих юних донеччан духом старовинного Львова!
…Одна дівчинка, найменша з групи, під час екскурсії весь час тулилася до Олі, а потім поспитала дозволу, чи можна йти з нею за руку, бо боїться загубитися.
– Звичайно, можна! – посміхнулася Ольга.
Мала віддячувала тим, що коли увага хлопців-шибайголів з групи до слів екскурсовода слабшала, і вони відволікалися на своє, вона відразу прикрикувала на них: «Тише! Тише!».
– Ти моя маленька помічниця! – стиснула Ольга руку дівчинки. Попри морозець, зауважила, що рука гаряча.
– Ти добре почуваєшся? – поспитала.
– Не дуже, – зізналася мала. – Усю ніч кашляла, голова болить вже кілька днів і якась висипка ось тут з’явилася.
– Так, після екскурсії поведу тебе до знайомого лікаря! – вирішила Ольга.
– Виглядає, що краснуха, – ошелешив діягнозом лікар. І, побачивши, як побіліла Ольга, відразу заспокоїв: «Та не переживайте так! Для малої це мине без ускладнень. Навіть краще, щоб дівчатка перехворіли в дитинстві, бо, скажімо, при вагітності краснуха дуже небезпечна для тих жінок, що ще не хворіли!».
Ольга ще не хворіла на краснуху, вона вийшла з кабінету на ватяних ногах і ледве знайшла в собі сили, щоб завезти малу до санаторію-профілакторію, де тимчасово розмістили групу переселенців.
«Їй потрібен огляд лікаря і карантин, – повідомила адміністрацію. – Краснуха – заразна».
Повернувшись додому, кинулася читати в інтернеті про ознаки краснухи та наслідки для вагітних. Наслідки передбачалися жахливі – викидні, важкі ураження плоду. Не в силах далі читати усе це, Ольга кинулася до ікони Зарваницької Божої Матері, яку привезла зі собою з Тернопільщини і почала гаряче молитися: «Маріє, врятуй це моє ненароджене дитятко! Я не переживу цієї втрати, Боже, не позбавляй мене цієї радости, і Олега його першого малятка не позбавляй…»
Засинала умиротворена. Наступні дні була спокійна: «На все Божа воля». І лише як побачила червоні цятки на своєму тілі, вибухнула плачем. Аж тоді усе розповіла усе Олегові.
Він мовчки пригорнув її до себе. «Я поруч», – прошепотів. Він був з нею поруч на тих злощасних УЗД, які діягностувало спочатку вади їхньої дитинки, а потім – завмерлу вагітність. Був з нею, коли вона відходила від наркозу після вишкрібання матки, і коли почувалася такою порожньою і виснаженою… Був з нею, коли поверталася до життя – важко-важко…
За ці місяці він постарів, здається, на цілий десяток. А це була лише друга їхня спільна весна…
…Вони саме збиралися сісти до автобуса міжобласного сполучення, щоб їхати на висвячення Олиного сина, як їх змусив зупинитися пронизливо-розпачливий дитячий голос: «Пані Олю-ю!! Зажді-іть! Не лишайте мене!!».
Тієї ж миті, біля автобуса опинилася дівчинка років 11-ти, так легко вбрана як на цю вітряну холодну погоду.
– Я вас шукала! Розумієте, я нікому не потрібна в цьому світі! Бабушка моя лишилася в Горлівці, сюди їхати не хоче, мама сказала, що я для неї – як важкий чемодан, вона пила тут ще більше, ніж вдома, а тепер вже місяць, як поїхала кудись… Мені казали, що мене жде інтернат. А я би так хотіла бути, як ви – екскурсоводом. І такою доброю і гарною, як ви. Я вже навіть по-українськи добре навчилася…
«Це ж та дівчинка… з краснухою! – згадала Ольга. – О Боже, це ж її Оленці могло бути зараз стільки».
Вона обійняла малу, і суміш почуттів, що оволоділи нею, вилилася в потік сліз…
– Ну, ви заходите чи ні? – урвався водієві терпець. – Вже час рушати!
– Олежику! – глянула запитально на чоловіка, і він зрозумів її без слів.
– Пане водій, а можна за цю маленьку пасажирку заплатити вам, бо вже не встигаємо придбати третій квиток у касі?
– Сідайте! – махнув рукою водій, і та мала пасажирка, не тямлячи себе від щастя, як на крилах, упурхнула до салону.
Ні, таки бувають у цьому світі чудеса!
«Бачиш, мамо, – ділився своїми думками з Олею увечері її змужнілий син, щойно висвячений на священика. – Шляхи Господні непередбачувані. Кажуть, що коли Господь зачиняє двері, то відчиняє вікно. Ти багато пережила, але, можливо, через ці втрати Господь вибрав тебе на матір цієї знедоленої дівчинки… Хто-хто, а я радий, що в мене буде сестричка! Та й Олег вже приміряється на роль батька, бачила, як вони удвох гасали за метеликами по церковному подвір’ю? А давайте-но ми з цієї нагоди вип’ємо доброго італійського вина!».
