Крихти

Не знаю, чому мені дістаються лише крихти… Я збираю їх, вириваю, бережу, плекаю та охороняю, а інколи й сама їх вигадую, уявляю і… здається, що вони й справді є. Та коли зовсім уже голод допікає, коли хочеться вити від бажання насититися – зриваюсь і вириваю їх в інших.

Чи втамовує голод пташина, коли збирає крихти? Довго, наполегливо, цілеспрямовано… Мабуть, утамовує.

Крихти любові, крихти щастя…

Коли вже вдасться вдосталь утамувати голод, що триває надто довго?

Книга, що лежала переді мною, якось несподівано опинилася поряд, ніби кликала зазирнути в неї.

Давно я не гортала Біблію…

Колись, іще маленькою, читала її під пильним оком бабусі, вважаючи, що не можна отак змушувати дитину читати, якщо вона не хоче, хай навіть Біблію. Утім, бабуся вважала інакше. Стара книжка, написана ще старослов’янською мовою, сторінка за сторінкою, ставала дедалі зрозумілішою та цікавішою. Однак на цьому моє читання закінчилось. І от зараз – ця Книга.

• «Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного!» (до Римлян 14:19).
• «Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження…» (до Колосян 3:13).
• «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!» (1-ше до Солунян 5:21).

Тримайтеся…

Боже, а чи буває абсолютне щастя? В усіх розуміннях? Кожна мить, кожна хвилина? Чи, може, ті крихти, які я збираю, і є щастям? Адже саме по крупинці зібравши, починаєш відчувати їхню вагу й цінувати. Щастя абсолютне не сприймалося б так, як його окремі миті, яких очікуєш і особливо гостро відчуваєш.

Моє серце й душу раптом заполонили особливі почуття. Радість, піднесення, блаженство і… щастя.

А й справді… Як же назвати, якщо не щастям, веселі очі діточок, що сяють здоров’ям? Теплі руки коханої людини чи коротке повідомлення «Як ти, рідна?» посеред робочого дня від дорогої людини, гарячі поцілунки при зустрічі? Рідний голос батьків, які радіють злетам і заспокоюють при падінні? Задоволені личка твоїх малят, коли даруєш їм казку?

Саме ці крихти і є щастям, любов’ю… Лише треба їх побачити й зібрати.

Зміст