Притчі 
Флористична лавка вирує чарівним життям кожного дня. Хоч в який куточок поглянь, скрізь надихаюча яскрава радість, пастельна ніжність, тендітна розважливість, колоритна невгамовність та ще й атмосфера заворожуючих ароматів! Творчий настрій і палітра щастя допомагають створювати неповторний мистецький шедевр. Не робота, а просто дівоча мрія!
– Дівчино, потрібна дуже делікатна робота… Розумієте, освідчуюсь… Дуже хвилююсь, тому повністю довіряю справу майстрині. Буду за тридцять хвилин.
– Не переймайтесь, спробую вловити кожну нотку вашого кохання!
Олександра загадково усміхнулася й поринула в уявні замальовки своїх улюблених букетів.
За вікном вирував травень… У повітрі неймовірно переплітались аромати свіжості й весняного цвіту. Як у таку пору можна дарувати імпортні троянди чи екзотику?! Дівчина часто дивувалася недоречному вибору деяких відвідувачів, проте професійна етика та здоровий глузд не дозволяли сперечатися: клієнт хоч і не флорист, проте завжди правий.
У житті Олександри й натяків на освідчення найближчим часом не було, натомість ідеальний букет вона придумала вже давно. І дивлячись на конвалії, які майоріли за склом, вирішила відтворити свою мрію саме для цього замовника. Часом робиш абсолютно дивні вчинки, які неможливо пояснити, одначе підсвідомість якраз-то й знає, що нічого непояснюваного немає.
Палітра щастя для травневого освідчення має складатися з найніжніших кольорів і найтонших ароматів, які разом із мелодією кохання, блиском дорогоцінного металу й пікантним запитанням перетворюються на найочікуваніше «Так!». Пучечок конвалій, гілочки бузку, китиці гортензії за півгодини перетворились на слова кохання, які були причепурені справжнісіньким французьким мереживом. Із таким букетом можна зразу й у Париж на весілля! Олександра світилася від щастя: її ідеальний «ескіз» виявився вишукано чарівним.
– Ваші квіти для кохання! Вийшло ідеально, чи не так?
– Ви чарівниця! – захоплено відповів клієнт, підморгнувши дівчині.
– Хай щастить!
– І вам ідеального освідчення! – посміхнувся чоловік і поспішно вийшов.
«Так… Це справді вийшла найкраща моя робота. Стільки ніжності у весняних квітах! Вони дійсно можуть сказати більше, ніж слова, котрих почасти так бракує… Цікаво, чи отримала та дівчина своє справжнє щастя?» – все ще літала вона у своїх думках. Тим часом робочий день добігав кінця, фурнітура та інструменти вже були складені. Аж ось пролунав телефонний дзвінок від дуже неочікуваного абонента.
– Сашо, привіт! Мені конче потрібна твоя допомога. Новий проект, в якому не вистачає тебе.
– Привіт! Я буду вільна за п’ятнадцять хвилин. Можеш зустріти мене з роботи.
– Виїжджаю. Чекай!
Несподіваний дзвінок, інтригуючі слова заполонили уяву дівчини. Допомога – так допомога! Хоча вона не дуже любила повертатися до своєї економічної освіти, але його проекти завжди видавалися цікавими для творчої людини, та й як можна відмовляти друзям! Але найсокровенніше пояснення ховалося на сторінках записника, де її думки самі складались у вишукані дурниці: «Для мене твій проект не просто меркантильна зацікавленість. Я хочу, щоби ти став багатим та успішним! І буду, безумовно, рада, якщо часткою твоїх досягнень ти завдячуватимеш мені, адже успіх чоловіка напряму залежить від жінки, яка в нього вірить і вкладає всі природні й надприродні здібності. А я вірю в тебе й знаю напевне, що через пару років на глянцевій обкладинці «Форбс» будеш зображений ти як найуспішніший молодий бізнесмен!»
Можна було й далі витати у філософських думках, наскрізно пронизаних життям, але хлопець швидко повернув дівчину до реальності, підкравшись до неї та відразу ж обійнявши, щоби її мозок не віддав команду зреагувати на нього як на небезпеку.
– Олександрочко, у нас обмаль часу й дуже багато справ! – швиденько проговорив він.
– Ти завжди робиш ось так. Залишаєш солодкий присмак на губах і зникаєш, надовго зникаєш. А я все чекаю з трепетом нової такої зустрічі… І все повторюється знову. І щоразу все важче тебе відпускати! Та й не хочу! – почала вибудовувати якусь логічність дівчина, проте було марно.
– Зажди. Про це все потім, – з усмішкою задоволеного кота хлопець сповіщав план дій. – Зараз ми заїдемо до тебе, у твоєму розпорядженні тридцять хвилин, аби надягнути найчарівнішу сукню та поправити макіяж, а далі… А далі побачиш!
– Тридцять хвилин?! – ошелешено перепитала Саша, одначе часу на розмови вже не було.
Сукня з мережива кольору шампань у шафі давно дожидалась особливого заходу, щоби приворожити своєю ніжною чарівністю. Денний макіяж був відкоригований за лічені хвилини, пару крапель п’янкої індійської трояндової води додали ароматичної окраси, браслет та сережки з перлами домалювали образ вишуканості. У люстерко дивилися щасливі оченята красуні: «Прямо міс Натхнення від Діор!».
Авто прямувало нічними вулицями міста. Музика з приймача створювала оксамитовий спокій і передчуття дива. Хоча тепла весняна ніч і він поряд – уже і є справжнісіньким дивом!
– Куди ми їдемо? – почала прокидатися жіноча цікавість.
– До фотостудії.
– Куди-куди? – здивовано поглянула дівчина у вічі хлопцю. – Ти нічого не плутаєш? Та й що за проект, що потребує мене у фотостудії?
– Зніматимемо рекламу! Та й ця роль пасує тобі найкраще від усіх! – переконливо запевнив він і припаркував авто.
Студія завжди приваблювала Олександру. Можна абстрагуватися від усього світу й зіграти тисячі нових ролей перед спалахами фотокамер. Але так було, коли вона сама чи з подругами влаштовували фотовечори для різноманіття. Проте професійні світлини з ним – таке навіть уявити було важко!
– Олександрочко, не хвилюйся… У нас дуже легкі ролі! – не стримував усмішки хлопець. – Що тобі вартує побути вечір моєю дівчиною?!
Дівчина всміхнулась, і робота закрутилась у творчому вихорі. Картинки змінювались разом з ідеями: ніжність вальсувала в парі з пристрастю, романтичність перших побачень, шквал солодких обіймів і п’янких поцілунків… Емоційно-холодний баланс тверезого розуму був порушений. Саша вже не була героїнею надуманого сценарію – вона грала свою роль, таку омріяну, яка по праву належала їй. Дівчина відчувала, що цього разу він справді залишиться на довше. Хоча розум повторював монотонно: «Отямся! Він не твій!».
– Мій, давно лише мій! – випадково відповідь прозвучала вголос.
Хлопець пронизливо глянув дівчині в очі.
– Олександре Олександрівно, ви собі дозволяєте надто голосні репліки поза межами сценарію, хоча хід ваших думок мені подобається.
Він огорнув дівчину настільки палким поглядом, що та аж зашарілась.
– Сашо, а й справді, ми з тобою такі близькі, хоча географічно часто перебуваємо на відстані. А знаєш, давай розірвемо це замкнуте коло. Залишся поряд… Може, наважимось спробувати? Ні, навіть не так. Що ж так банально. Олександрочко, будь моєю дружиною?
Перед очима дівчини з’явився проблиск каблучки. Світ за пару секунд устиг перевернутися. На обличчі з’явились і розгубленість, і омріяне щастя водночас. Тиша й мовчазна розмова двох сердець заполонили студію.
– То як, зніматимемо світлини з весільним букетом? – утрутився у вир подій фотограф.
Саша завмерла від несподіванки: «Це ж мій ідеальний букет. Моя палітра щастя. Але ж як він опинився в студії? Ідеальне освідчення!». Дівчина пригорнула букет і ніжно подивилася на хлопця:
– Так… Так-так!
– Тепер ти розумієш, наскільки мій проект був неможливий без тебе?
