Притчі Навіть горнятко вміє балакати
Візьміть до рук якусь дитячу книжечку і немало здивуєтеся. Виявляється, навіть горнятко може оповісти історію, здатну змінити ваше життя. Прочитайте хоча б цю оповідку.
Дідусь із бабусею зайшли до подарункової крамнички, аби підібрати щось цікаве внучці на день народження. Раптом бабусі в око впадає гарненьке горнятко.
– Дивись-но, яке хороше горнятко! – гукає вона до дідуся.
Той погоджується:
– Маєш рацію! Це одне з найславніших горняток, яке мені будь-коли доводилося тримати в руках.
І тут стається щось неймовірне, щось таке, що може трапитися тільки на сторінках дитячих книг. Горнятко звертається до дідуся з бабусею такими словами:
– Дякую на добрім слові. Та я не завжди було таким красивим.
Старенькі навіть не дивуються, що горнятко балакає, а просто запитують:
– Як це? Розкажи про себе.
– Усе було так, – почало горнятко. – Спершу була з мене лиш незугарна слизька балабушка глини. Аж поки одного дня хтось підхопив мене брудними мокрими руками і кинув на гончарський круг. Тоді почав обертати його хутчіш і хутчіш, аж поки мені так памороки не забило, що я й на очі не бачило. «Стій! Зупинись!» – кричу з усіх сил, та у відповідь чую: «Ще не час!»
І от усе спинилося. Але далі довелося пережити ще гірше. Мене покладено до печі. Навколо робилося гарячіше й гарячіше, не сила було знести ту жарінь. Я знову волаю: «Годі! Досить!»
Та відповідь була та сама: «Ще не час!»
І коли мені вже здавалося, що я от-от згорю дотла, мене було вийнято з того горна. Відтак якась коротуха взялася мене розмальовувати. Від випарів фарби мені зробилося дуже зле, аж млосно. Я прошуся: «Годі! Досить!»
Але й коротуха відповідає: «Ще не час!» Нарешті вона закінчила, однак знову повернула мене в ту страхітливу піч. Цього разу горно жаріло ще сильніше. Я кричу не своїм голосом: «Годі! Годі вже!»
Але жінка заглянула і відказала: «Ще не час!»
І от нарешті вона вийняла мене з печі, відклала, щоб я прохололо, – ото було полегшення. Потім мене взяв до рук якийсь хлопчина, помістив у пачку поруч з іншими горнятками, ще й соломою обклав. Звідти мене дістала одна красна панна і виставила на цю полицю біля дзеркала.
Заглядаю в дзеркало й аж не тямлюся від здивування. Не йму віри своїм очам. Де й поділися мої незугарність, слизота і бруд. Тепер я сяю. Я прекрасне, лискуче й чисте. Як же я ридало від щастя!
Саме тоді мені стало зрозуміло, що варто було пройти крізь ті страшні муки. Якби не вони, залишилося б я незугарним, слизьким та брудним. Саме тоді прийшло усвідомлення, що не марно довелося витерпіти стільки болю. Так було треба. Біль минув, але зосталася краса, яка зродилася в тих стражданнях».
Тепло твоєї любові
Пол М. Стівенс
Один японський журнал у кожному випуску друкує зображення метелика. Картинка тьмяно-сірого кольору, але якщо її потерти, то від тепла людської руки спеціальна друкарська фарба проявляється і тьмяно-сірі крила метелика починають вигравати всіма барвами веселки.
А що ще можна змінити теплом любові і простим дотиком? Сім’ю? Довкілля? Чи навіть ціле місто?
Світ спраглий дотику того, хто любить, любить по-справжньому! І той хтось здатен змінити світ.
«Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас» (Ін. 15:12).
Біль минає, а краса залишається
1954 року помер великий французький художник Анрі Матіс. Йому було вісімдесят шість.
В останні роки життя артрит покрутив йому руки, від чого боляче стало тримати пензля. Проте художник продовжував малювати, вкладаючи між пальці клапоть тканини, щоб пензель не висковзував.
Одного дня хтось запитав його, навіщо він так мордує своє тіло. Для чого малювати, якщо доводиться терпіти такий сильний фізичний біль?
На це Матіс відповів: «Біль минає, а краса залишається».
Апостол розводить голубів
Апостол Іоанн Богослов, проповідуючи в Ефесі Слово Боже, свій вільний час присвячував розведенню голубів.
Якось неподалік його дому проїжджав місцевий вельможа. Він якраз повертався з полювання. Завваживши, що Іоанн бавиться з голубом, вельможа делікатно дорікнув сивочолому проповідникові, що негоже так бездумно марнувати час. Апостол кинув оком на лук, що його тримав вельможа, і сказав:
– У тебе на луці попущена тятива.
– Атож, – погодився мисливець, – я завжди попускаю тятиву, коли не користуюся луком. Якщо тримати її напнутою, вона розтягнеться і підведе мене в потрібний момент.
– Так і я роблю, – відповів Іоанн, – зараз попускаю тятиву розуму, щоб відтак краще пускати стріли божественної істини.
Жменя камінців
Йде собі пустелею чоловік, аж раптом чує:
– Підніми жменю камінців, поклади їх у кишеню і назавтра воднораз пошкодуєш і зрадієш.
Чоловік так і зробив. Нахилився долі, згріб жменю камінців і поклав їх у кишеню. Наступного ранку він сягнув до кишені і знайшов там діаманти, рубіни, смарагди. Він і радів, і шкодував. Радів, що таки підняв ті камінці, але шкодував, що не взяв більше.
Так само є зі Словом Божим.
Що в тебе під ногами?
У гарячій пустелі Аризони був полудень. Від самотнього золотошукача раптом утік осел, і перша думка, яка прийшла чоловікові до голови, була про кінець усім сподіванням. У нападі злости він схилився, ухопив камінь і вже було замірився пожбурити ним услід тій дурній тварині, аж раптом відчув незвичну вагу того каменя. Чоловік зрозумів, що знайшов золото, яке зробить його багатим.
Як виявилося згодом, золотошукач знайшов одне з найбільших родовищ золота на тодішній території Аризони. Знайшов би він те золото, якби йому не втік осел? Можливо, й так, а можливо, й ні.
А ти зауважуєш, що в тебе під ногами?
Сила запитань
Відомий фізик Ісидор Рабі до Сполучених Штатів приїхав малою дитиною і виріс у Нижньому Іст-Сайді – районі Нью-Йорка, де мешкали, головно, іммігранти. Одного разу під час інтерв’ю в нього запитали, як хлопчина з такої бідної сім’ї зумів стати провідним науковцем світу.
Він відповів:
– Це все через мою маму. Понад усе вона любила дошукуватись істини. Кожного Божого дня, коли я приходив зі школи, вона запитувала: «Ти сьогодні ставив якісь гарні запитання?»
А ти ставиш собі гарні запитання?
Сила пилки
Суботній ранок. Здається, саме час узятися за все те, що треба попорати чи відремонтувати вдома. Але спершу, звичайно, слід завітати до найближчої крамниці госптоварів. Один господар зайшов до такої крамниці, бо хотів придбати нову пилку. Продавець узяв з полиці бензопилу, показав йому, дивіться, мовляв, найновіша модель, останнє слово техніки, гарантовано розпиляє 35 кубів дерева за день. Клієнтові все сподобалося, і він відразу купив ту пилу.
Та наступного дня чоловік знову прийшов до крамниці. Виглядав утомленим.
– З цією пилою щось не те, – озвався він змореним голосом. – Я працював з усіх сил, але зміг розпиляти тільки 5 кубів дерева, тоді як старою пилкою я порав цілих сім.
Збентежений продавець відповів:
– Зараз подивимось, дозвольте я спробую. У нас тут є декілька колод.
Обоє підійшли до дерева, продавець потягнув за шнур стартера і «вррррум» – двигун завівся. Покупець відскочив убік із криком:
– Що то так загуло?
Чоловік, який пиляє дерево, не використовуючи силу пилки, дуже подібний до віруючого, який намагається жити по-християнськи, не наснажуючись із дня на день Святим Духом.
Доброта сильніша
Норман Вінсент Піл
Батько проповідника і богослова Нормана Вінсента Піла розповів йому історію про свого знайомого – журналіста, що висвітлював кампанію Вільяма Маккінлі, коли той балотувався на президента США. Редакція газети, в якій працював журналіст, виступала категорично проти цієї кандидатури, тож журналіст отримав завдання сісти на той самий поїзд, що й Маккінлі, і під час подорожі назбирати про нього якнайбільше негативних історій.
Спершу журналіст так і робив. Та от одного холодного дня, скулившись на зеленій оббивці неопалюваного вагона, він заснув. Саме в цей час повз нього проходив Маккінлі. Зупинився, зняв свого плаща і накрив ним сонного журналіста. Коли той прокинувся і побачив, що сталося, то звільнився з роботи. Він не міг більше очорняти таку великодушну людину, яка на огуду відповіла добром.
Якщо дитина живе з…
Якщо дитина живе з критикою, то вчиться засуджувати.
Якщо дитина живе з ворожістю, то вчиться битися.
Якщо дитина живе зі страхами, то вчиться жити в тривозі.
Якщо дитина живе з жалем, то вчиться шкодувати себе.
Якщо дитина живе із заздрістю, то вчиться почуватися винною.
Якщо дитина живе із заохотою, то вчиться бути впевненою.
Якщо дитина живе з толерантністю, то вчиться бути терплячою.
Якщо дитина живе з похвалою, то вчиться цінувати інших.
Якщо дитина живе з відчуттям, що її люблять, то вчиться любити інших.
Якщо дитина живе зі схваленням, то вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живе з визнанням, то вчиться досягати мети.
Якщо дитина живе зі справедливістю, то вчиться добросовісності.
Якщо дитина живе з чесністю, то вчиться того, що таке правда.
Якщо дитина живе з відчуттям безпеки, то вчиться мати віру в себе і в ближніх.
Якщо дитина живе з доброзичливістю, то вчиться, що світ – це гарне місце для життя.
Кохання: квіти чи арахісове масло?
Кеті Нолер
Цю історію розповіла одна мати: «Коли наші діти вступили до університету, виявилося, що ми з чоловіком фінансово не готові. Як наслідок, кожна зароблена копійчина йшла на навчання, проживання та інші витрати, пов’язані зі студентським життям. Наші діти підробляли, але їхньої зарплатні мало на що вистачало. Ми раз за разом відмовляли собі в їжі, пристойному одязі та інших потрібних речах. Повірте мені, я дуже багато молилася.
Пригадую, як одного дня мені страшенно закортіло арахісового масла і я сказала про це чоловікові. Ми разом посміялися – немає грошей, то немає й арахісового масла. Кілька днів по тому, коли він пішов на роботу, я стала міркувати, що б то приготувати на вечерю. Хоч я і знала, що ніде нічого не знайду, та все ж за звичкою заглянула до холодильника, а потім у буфет.
Там, посеред полиці, стояла баночка арахісового масла. Словами не можу передати всього безміру почуттів, які тоді мене охопили. Я тримала в руках ту баночку і відчувала любов, тепло, надію. Хто б коли подумав, що звичайне арахісове масло здатне на таке!
Деякі чоловіки приносять додому квіти. А мій приніс баночку арахісового масла. Знаєте, я волію називати такий вчинок коханням».
