Притчі 
Львів. Для нього це особливе місто. Коли він приїздить сюди, місто Лева завжди вітає його радісною, хоча іноді й забарвленою осіннім туманом атмосферою. Пристрасть до цього міста була закладена в ньому на генетичному рівні. В епоху глобалізації важко віднайти свій справжній родовід, тому він просто знав, що пов’язаний із цим містом родинним зв’язком. Хай би ким були його предки – русинами-українцями, поляками чи австрійцями.
Виходячи із залізничного вокзалу, він завжди чекає на «дев’ятий» трамвай, який традиційно висаджує його на пульсі Львова – площі Ринок. Серцем він уважає Високий Замок. Пульсу торкається кожен, а шлях до серця довгий, тому на похід туди зважуються найсентиментальніші.
Із радісним, скромним і водночас показним дзенькотом до зупинки під’їхав новесенький, лимонно-сонячний трамвай. Глянець лискучої фарби віддзеркалював обличчя людей, які із захопленням розглядали це диво техніки, яке тепер, очевидно, символізує молодий дух старого Львова. Він надзвичайно любить трамваї, і в цей момент йому хочеться поставити життя на паузу, щоби проаналізувати побачене й порівняти його із загальною картиною Львова. Модерн чи модернізм? Проста еволюція техніки чи мистецтво? Львів завжди асоціювався в нього зі старими трамваями. Більшість із них були просто старими. Та він уявляв ці трамваї ще старішими, ніж вони є насправді.
Легкий порух дверей – і тьмяне світло внутрішніх ламп закликає до цього культурного центру громадського транспорту. Він умостився на одній із секцій, де крісла були розташовані навпроти, щоби мати можливість спостерігати за реакцією людей під час поїздки цим трамваєм. Він сподівається, що хтось також уперше ним їхатиме, як і він.
Лампи згасли, і легкий поштовх спровокував рух. Знайомий стукіт вагонних коліс, за вікном побігли містовиди, а салоном почала розливатися класика. Воістину, це особливий трамвай, особливий Львів, особливий день…
Вона вийшла з церкви Св. Ольги та Єлизавети й покрокувала до трамвайної зупинки. Традиційно подала милостиню тим, хто цього потребував. Після того як опустила велику жовту гривневу монету в зашмаровану руку бородатого чоловіка з яскравими і сповненими болю очима, він якось невластиво радісно для свого соціального становища гукнув їй услід: «Ти знайдеш своє щастя в трамваї». Вона махнула чоловіку рукою на знак вдячності та подумала про щасливий квиток, за яким вона часто полює. Сума трьох цифр зліва має дорівнювати сумі трьох цифр справа. Коли їй удається отримати такий квиток, в її очах запалюються іскорки й вона поринає в мрії, в яких насолоджується щасливими буднями її міцної сім’ї.
Сонячний трамвай молодечо під’їхав до зупинки навпроти церкви. Це той самий трамвай, який ще кілька днів тому вперше виїхав на кавові вулички міста. «Ві-і-і», – зраділа вона, а всередині розлилося тепло новизни. Коли трамвай зупинився, вона, як і він, захотіла поставити життя на паузу. Жовтий, теплий, яскравий, веселий і навіть розкішний. Дитяча радість опанувала її світосприйняття, і вона з піднесеним настроєм увійшла до середини. Їй хотілось із кимсь поділитися своїми емоціями, і вона сіла навпроти хлопця, який замріяно вертів головою й шукав когось очима.
Вона сіла навпроти, а він смикнувся, наче електричний струм пронизав його тіло. Швидко глянув на неї і сховав погляд у вікно. А тоді знову крадькома подивився на неї. Вона ж із зацікавленістю й безцеремонно розглядала його, шукаючи зорового контакту. Вона мусила з кимсь поділитися своїми емоціями, та він лишень стріляв поглядом у надії, що вона не позирає на нього. Адже так прагнув роздивитися її. Вона дала йому таку змогу й кінематографічно занурилася у вікно.
А потім передумала та різко поглянула йому у вічі. У неї великі очі горіхового кольору. Вона розсміялася, коли побачила, як його зіниці розширюються від раптового переляку, майже закриваючи райдужку ока.
– Ви теж любите трамваї? – по-змовницьки, пошепки промовила вона.
– Я… е-е-е-е… ні, тобто так. Так, люблю. Дуже люблю.
Його рум’янець почав її причаровувати, а збентежений погляд провадив її думки до старих кінострічок, які найкраще відображали всю тендітність і чистоту знайомства між двома чудовими людьми протилежної статі.
Так вони вступили в діалог… Коли виходили з трамвая, він зробив те, що було йому не властиво, – проявив ініціативу:
– Вам не здається, що за цими дверима нас чекає нове життя?
Він скромно, але багатообіцяюче всміхнувся й подав їй руку… а в другій стискав щасливий квиток.
