Притчі 
– Та-ак, погана це ознака, – скрушно зітхнула моя знайома, протираючи капот своєї автівки. – Як якась пташечка машину помітить, це, вважай, до великого штрафу.
– І ти в це віриш? – здивувалася я.
– Вірю не вірю, але ліпше не випробовувати долю. От кажуть, не можна документи на капоті підписувати, а то в аварію втрапиш, то я так ніколи не роблю.
– Ну-у, слухай, хіба християни можуть бути такими забобонними? Не годиться в ці прикмети вірити! – почала виховувати я знайому.
От послухай, який випадок був у Львові:
Прийшов священик хлопчика охрестити, подивився на малого і каже: «Принесіть-но, мені ножиці!»
– А то для чого, отче?
– Обрізання буду робити!
– ?????
Священик рішуче узяв ножиці й на очах переляканих батьків обрізав… червону нитку на рученяті дитини: «Навіщо маляті як “захист” ота червона нитка, як вона має Божий захист і опіку? Що має більшу силу: молитва чи нитка?»
Знайома посміхнулася, а я з почуттям виконаного обов’язку (застерегла ближнього від ідолопоклонства), вирушила на роботу.
У кабінеті увімкнула комп’ютер, вийшла заварити кави. Повернувшись, сягнула до своєї торби за окулярами. Ой, що це? Якийсь целофановий пакетик із чорною землею! Достеменно пам’ятаю, що вчора увечері навела у своїй сумці ідеальний порядок, і нічого подібного там не було. Отже… Не інакше, як хтось підкинув… Поробив… Але хто? Тремтячими руками узяла серветку (чула в таких випадках боронь Боже торкатися тої нечиста голими руками), за кінчик ухопила той злощасний пакетик із землею і чимдуж викинула у смітник.
Боже, лишень би не пошкодило!
Не встигла перевести дух, як звуковий сигнал СКАЙПу сигналізував про нове повідомлення.
«Оце придбала надзвичайний за смаком чай. Відсипала трохи (бо він дуже дорогий). Покуштуйте!», – повідомляла моя старша донька Марічка.
Відчуття полегшення у моїй душі швидко змінилося відчуттям сорому. Дивуюся марновірству інших, а сама??
Чи треба казати, що я так і не зізналася Марічці, яка доля спіткала пакетик того «надзвичайного і дуже дорогого» чаю?
Ну що ж, може, для когось цей випадок буде певним «щепленням» від марновірства та від схильності шукати корінь якихось проблем чи обставин у міфічному «поробленні»…
А наостанок – невигаданий діалог студентки-майбутньої катехитки зі свяшеником-екзорцистом.
– Отче, як то від чарів різних і пороблень вберегтися? Бо, знаєте, в нас на Гуцульшині то дуже поширено: воду з-під покійників підливають, на городах різне закопують, під двері підкидають…
– А вам нічого не поможе!
– ??… Чому, отче?
– Бо ви в то «пороблення» вірите, а не в Бога!