Понад природою

«Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19:19). Тут і виникає постійна напруга, бо для нашої природи властиво любити самих себе.

У новинах часто розповідають про якісь нещастя, землетруси, циклони, які несуть за собою жертви, поранених, бездомних.

Але одна річ бути одним із них, а інша – не бути ним.

І навіть якщо ми можемо надати цим людям якусь допомогу, щоб їх підтримати, ми – не вони.

Завтра може статися навпаки: я буду на смертному ложі (якщо мені ще його дадуть!), а інші лежатимуть на сонечку і безжурно тішитимуться життям.

«Люби ближнього твого, як самого себе» – усе, що Христос нам заповів, є понад нашу природу.

Але й принесений Ним для нас дар, про який згадуються в розмові з самарянкою, не властивий людській природі.

Ми здатні відчувати зв’язок із болем брата, із чиїмись радощами чи переживаннями, бо маємо в собі любов божественної природи.

Завдяки такій, тобто християнській, любові той брат може справді отримати розраду, а завтра від нього її можу отримати я. І саме так можна жити, бо інакше людське життя було б доволі суворим, складним, а іноді могло б здаватися неможливим.

Ти і він, два члени Христові

Кожне Слово Боже відкриває той мінімум і максимум, яких Він у тебе просить, тому в словах: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19:19) міститься найвища міра братнього закону.

Ближній – це інший ти, і як такого ти маєш його любити.

Якщо він плаче, ти будеш плакати з ним; якщо сміється, то сміятимешся з ним; якщо чогось не знає, то й ти виявишся не обізнаним у цьому; якщо він втратив свого батька, ти розділиш його біль.

Ти і він, ви разом – два члени Христові, і коли страждає один чи другий, ти страждаєш теж.

Адже для тебе насправді важить Бог, а Він є Батьком для обох.

І не шукай причин, щоб відмовитися від любові. Ближнім є кожен, хто проходить біля тебе, бідний чи багатий, гарний чи негарний, неук чи освічений, святий чи грішний, співвітчизник чи іноземець, священик чи мирянин – будь-хто.

Спробуй любити того, хто тебе торкнувся саме в цей момент життя, і ти побачиш, як у твоїй душі проростають нові, раніше не знані паростки сили: вони додадуть твоєму життю смаку і дадуть відповідь на тисячі твоїх «чому?»

Наступна

Любов робить усіх рівними

Якщо ми залишаємося байдужими чи безмовними перед потребами нашого ближнього як на рівні матеріальних, так ... Читати далі

Попередня

Закон, вписаний у кожне серце

«Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *