Притчі 
Недавно до нас, у доброчинну християнську організацію, прийшла працювати вродлива і старанна жінка. Вона дуже скоро стала для всіх зразком працьовитости та доброзичливости. Відповідала за кухню. А кухня, як відомо, притягує. Це місце жіночих кавувань, пліточок і з’ясувань стосунків, а інколи – центр реалізації любови, жертви і служіння.
Господь подарував нам останнє. Ніколи не було в спільноті такого ладу, блиску і смакоти, які створила пані Люба. Крім цього, добра усмішка завжди була на її устах і кожен думав, що він у пані Люби особливий, що ця усмішка – тільки для нього. Недавно я довідалася, що вона знає італійську мову. На мої «великі очі» та здивування вона погодилася розповісти свою історію.
На заробітки в Італію Люба виїхала з групою жінок. Там зазнала принизливих пошуків роботи. Терпіла все, бо сім’я хотіла побудувати житло. Доглядала стареньких, бавила дітей, варила, працювала на городі. Гроші висилала родині. Часто телефонувала додому. Двічі на рік приїжджала. Кидалася в обійми коханого чоловіка, який не нарікав, але бачила, як йому важко. Пригортала до себе дітей, з любов’ю і тугою, у передчутті скорої розлуки. Від’їжджала. Раділа, що будується хата, що діти будуть забезпеченими. Це давало їй сил витримувати приниження, яких зазнавала від роботодавців.
З кожним приїздом зауважувала і сиві волоски на скронях чоловіка, і постійний сум у його очах, і нечисту сорочку з перетертим комірцем, і дратівливість у дрібничках. Кількаденний побут перетворювався в суперечки, а потім – відчуженість. «Що з нами? – думала. – Чи ми так змінюємося з віком?». Від’їжджала засмучена і стривожена. А діти, які завершили будову хати, просили грошей ще на меблі та машину. Любила дітей, готова була жертвувати багатьом для них.
Останній від’їзд змусив її засумніватися. Перед очима був вираз смутку й гіркоти чоловіка, стіна відчужености між ними. Тільки тяжка щоденна праця відволікала її від роздумів, але приходили вечір і ніч, і його образ виникав перед нею з німим докором. Ніколи не нарікав: «Роби, як краще».
…У неділю пішла в церковцю святих Сергія і Вакха. Чудотворний образ Жировецької Матері Божої привітав її своїм дивним спокоєм. Вже не одну сотню років він творить чуда в душах людей. Люба відчула Преображення свого серця. «Господи, – закричало воно, – перед одним Тобою відповідаю за того, кого Ти мені подарував. Не за дітей, а за нього одного, з яким злучена святою тайною подружжя. Як же ж могла так надовго позбавити його моєї любови в цьому короткому житті? Як я могла задля добробуту дітей, яким завжди всього мало, залишити його самого в журбі та клопотах, які обіцяла розділяти?». Ніби полуда впала з її очей. Прозріння якесь найшло на неї. Не могла дочекатися кінця тижня, щоб чимдуж закінчити всі роботи, звільнитися, навіть втративши гроші, і повернутися назавжди.
Відчуженість тривала понад пів року і потрібно було багато терпеливости, поступливости, прощення і любови, щоб любов знову запалала в серцях мирною щоденною радістю щасливого подружжя.
