
Одна з наших найбільших потреб – відчувати, що нас визнають і люблять такими, якими ми є. Але як ми можемо чекати такого визнання від інших, не поширивши його на себе? І як можна дійти до справжнього примирення з собою?
Починати треба з усвідомлення і повсякчасного нагадування собі, що Бог приймає нас достоту такими, якими ми є.
- Він створив нас саме такими, якими й хотів (Пс. 139:13-14).
- Ісус помер за нас, хоча ми відреклися від Нього (Рим. 5:8).
- Ми дорогі Йому, хай там що (Іс. 43:4).
- Він втішається нами без будь-яких застережень (Соф. 3:17).
Бог любить нас безумовно. Перейміться цими словами. Поміркуйте про них. Нагадуйте собі про ці факти, поки не будете думати так само, як і Він.

