Притчі 
– Тетянко, привіт, дорогенька! Що ж ти так нав’ючилася? Не важко? Нумо допоможу!
– Ой, Єгорівно, дякую. Сумки – то нічого, не такі вже й важкі, ти, головне, приходь завтра на вечерю, краще допоможеш з’їсти все, що наготую. І Галину Омелянівну бери із собою. Усім вистачить!
– На вечерю? З Галею? Цікаво… Що за нагода?
– Я оголошую празькі дні в старому нашому селі! – і, зрадівши такому влучному жарту, Тетяна Сергіївна заходилася сміхом та зайшла на подвір’я, супроводжувана здивованим і недовірливим поглядом подружки.
«Празькі дні» вона намітила давненько. Зо два тижні тому, щойно донька повідомила, що вони взяли квитки та за місяць приїдуть до матусі в гості. Траплялося це лише раз на рік. Надійка дивним чином вийшла заміж за чеха й тепер проживає в Празі. «Дивним чином» – це коли їдеш в автобусний тур Східною Європою, відстаєш від своєї групи, цілий день розгадуєш топографічні та культурологічні загадки незнайомого й фантастично красивого міста, увечері біля стіни Джона Леннона знайомишся з місцевим хлопцем – актором за фахом та вуличним мімом за сьогоденним покликанням. А за два місяці, розмовляючи з ним через скайп, отримуєш пропозицію руки та серця.
Тож діти скоро мають приїхати. Лише на тиждень, але до того тижня Тетяна Сергіївна готувалася, як до найбільшого свята. Окрім клопоту з подарунками – вишиванками, домотканими килимками та іншим українським колоритом, – перед господинею завжди поставало винятково важливе питання: чим пригощати? І кілька років поспіль ґаздиня готувала тільки страви української кухні, щоби дивувати та годувати «від пуза» закордонного зятя. Карл завжди дивувався. По-перше, навіщо стільки готувати і тим паче їсти, а по-друге, як худенькій, уже немолодій Надійчиній мамі дістає снаги, бажання та сили кожен день перетворювати на кулінарне свято. Дивувався, але смакував управно, віддаючи шану кухарським талантам тещі та завжди нахвалюючи стряпанину. Він навіть спеціально вивчав назви страв і записував рецепти, щоби хвалитися своїм батькам і друзям. Так казав. Але насправді (на думку мами Тані), щоби Надійка теж удома готувала ті смаколики, що припали йому до вподоби найбільше.
Так було зазвичай. Але цього року Тетяна Сергіївна вирішила опанувати чеську кухню, тим паче гості частенько привозили свіже «Крушовіце», «Велкопоповіцкій козел» та «Бехеровку». Господиня склала приблизне меню всіх днів перебування дітей удома. Запланувала й суп зі свинячих вух, і свіженького коропа з часником, і ковбаски-утопенці, і грибну юшку, і брамборачки, і запечені в меду свинячі реберця, і шкубанки з картоплі, і яловичий гуляш, і, звісно, до всього – безліч кнедликів та маринованої капусти. Скільки було витрачено годин в Інтернеті, скільки переглянуто рецептів, порад та відгуків – не злічити! Але мама Таня була впевненою, що те все недарма, що діти поцінують її старання, навіть якщо страви матимуть невловимий український присмак.
Певна річ, головною стравою мало стати вепрове коліно. Найважче виявилося винайти оригінальну рецептуру. Так-так! У Всесвітньому павутинні на запит «справжня чеська рулька» чи то «справжнє вепрове коліно» пошукова система видавала безліч рецептів, але всі різні! Хтось рекомендував гомілку маринувати в пиві (звісно, певного сорту) дванадцять годин, а потім запікати; інші на першому етапі, навпаки, радили відварити в бульйоні; деякі кулінари розповідали, що намащують рульку тільки пряними сумішами, заливають пивом, щільно закривають кришкою чи фольгою і ставлять мліти в духовку; дехто пропонував варити в пиві з овочами та приправами і лише потім – для створення козирної хрусткої скоринки – запікати; крім того, були рецепти, де м’ясо відділяють від кісточки, перекладають часниково-гірчичною сумішшю, скручують у рулет і маринують у такий спосіб. І це все – «за оригінальним» чеським рецептом.
Мама Таня все перечитала й вирішила спочатку потренуватися, самостійно вибрати найсмачніший варіант, щоб, коли приїдуть діти, бути вже досвідченим спеціалістом із приготування «справжнього чеського вепрового коліна».
Саме тому на вечір і покликала подруг – куштувати першу спробу.
Спочатку Тетяна Сергіївна вирішила опанувати рецепт із використанням пива, адже він здавався дуже принадним. Та й пива давненько хотілося, одначе нагоди для нього не було. Гомілку гарненько обсмажила з усіх боків на відкритому вогні, ножем повискубувала залишки ворсинок, ретельно вимила холодною водою. Поклала сушитися на паперовий рушник. Аби м’ясо гарно просолилося, приготувала суміш – різаний часник із сіллю. Господиня знала, що натерте такою сумішшю м’ясо стане м’якшим та гарно просолиться. На всьому шматку м’яса зробила проколи, нашпигувала соленим часником.
Потім змішала гірчицю з медом, обмастила підготовлену гомілку, виклала на деко. Залила до половини рівня гарячим пивом, додала до нього цибулю, чорний перець, лавровий листочок. І поставила все це в духовку. Випікання затяглося аж на чотири години. І кожні п’ятнадцять-двадцять хвилин господиня поливала рульку соусом, що кипів навколо неї.
Крім того, Тетяна Сергіївна спробувала приготувати картопляні кнедлики. Це вийшло зовсім просто, бо рецепт украй схожий на рецепт карпатських галушок. Треба перемішати товчену картоплю, яйця, манку, борошно, сіль, скатати кульки та відварити в підсоленій воді.
Десь о шостій у двері постукали.
– Сергіївно, на вулиці такі пахощі, наче в тебе тут броварський цех розташувався, – привіталася Лідія Єгорівна.
– Я так розумію, це комплімент?
– Звичайно! – відгукнулася третя подружка, Галина Омелянівна. – А ми теж не з порожніми руками! – і жінки вручили господині тарілку пиріжків із вишнями та пляшку домашньої настоянки.
– Ой, дорогенькі! Дякую на красному слові та за смачні гостинці, заходьте та сядемо вечеряти, усе готово, вас чекаємо!
Жінки побачили на столі духмяну, рум’яну рульку, пляшки з пивом, капусточку, огірочки та кнедлики, – перезирнулися та почали швиденько міркувати, а чи не пропустили вони якого свята або ювілейної дати Сергіївни. Аж поки в Омелянівни не промайнула рятівна думка:
– Тетянко, це ти до приїзду дочки готуєшся?
– Так, – підтвердила господиня. – Цього року вирішила навчитися буржуйського куховарства. А щоби до приїзду діточок усе гарно виходило, треба ж тренуватися!
Жіночки засміялися та почали пригощатися. Коли наїлися досхочу, Тетяна Сергіївна зажадала почути критику. Це означало, що, звісно, треба було хвалити, але також сказати, чи смакувала страва, чи ні.
Подруги на два голоси почали дякувати та вихваляти кулінарні здібності ґаздині. Аж потім поділилися зауваженнями. У страві був присутній гіркуватий присмак, який заважав цілковито насолоджуватися вечерею. А решта – скоринка, м’якість, уміст солі та приправ – усе здавалося неперевершеним.
– Напевно, не той сорт пива взяла, чи то ми незвичні до такої кількості хмільного напою, то й гірчить… Добре, наступного разу спробуємо інший рецепт.
* * *
Дійсно, за чотири дні знову зібралися, ще й сусідів покликали. Куштували «коліно», яке перед запіканням на трав’яній «подушці» ґаздиня відварила в бульйоні з лавровий листком, цибулею, духмяним перцем, морквою, корінням петрушки та селери. Як водиться, висловилися щодо порад та рекомендацій.
– Щоби рулька вийшла надзвичайно соковитою, тугенько обв’яжи наступного разу ниткою, – підказала Лідія Єгорівна. – Сама не розумію чому, але так вона не віддає всі соки в юшку, а залишає собі.
– А як на мене, прянощів забагато, – додала Галина Омелянівна.
Утрете бачилися ще за тиждень. Подруги Тетяни Сергіївни почали звикати до розкішного життя, та їм було приємно тим хвалитися. Наприклад, на базарі, проходячи повз столи з ковбасами, одна до іншої обов’язково проказувала:
– Що, Омелянівно, ідемо завтра до «нашої ресторації» рульку смакувати?
А друга голосно відповідала:
– Неодмінно, Єгорівно! Не можна пропускати щотижневий ритуал!
Широко відкриті від здивування очі продавчині та випадкових перехожих веселили їх надзвичайно.
До приїзду Надії та Карла залишалися лічені дні. Мама Таня спочатку нервувала, що не виходить така рулька, як їй хочеться. Але ще раз передивившись безліч рецептів, вирішила здійснити експеримент і зробити по-своєму. Куховаркою вона була гарною, мала й досвід, і впевненість, і особливе чуття щодо смачної їжі.
Змішала сметану та соєвий соус, ніч маринувала м’ясо. Уранці посолила, додала коріандр, базилік, чорний перець, виклала на деко, і, не прикриваючи кришкою, запікала близько чотирьох годин, аж поки м’ясо не почало відділятися від кісточки.
Подружки зізналися, що спеціально майже зранку не їли нічого – так очікували посиденьок «у Тетянки». За байками, жартами, сільськими плітками й червоним вином минала вечеря. А як почали збиратися гості додому, господиня похопилася:
– Чого ж не виказали зауважень? Який же рецепт готувати дітям?
– Бо немає зауважень!
– Такої смакоти твій зять у всій Чехії, а заразом і в Німеччині шукатиме – не знайде! – і, сміючись, Омелянівна та Єгорівна, підтримуючи одна одну під ліктики, вийшли в теплий пахучий вечір.
Празькі гості приїхали додому з величезним букетом квітів, купою подарунків та гарних новин. Гомоніли, віталися, цілувалися. Але весь галас угамувався, щойно вони зайшли до їдальні й побачили накритий святковий стіл. Сюрприз удався! Надійка здивовано запитала: «Хіба вареників із вишнями не буде?» Зате Карлові очі виблискували, а сам він тільки й прицмокував язиком.
Після обіду мама розповідала свої гастрономічні пригоди, а Карл усе не міг нахвалитися й повторював уже вп’яте, що, коли вони спроможуться відкрити в Празі ресторан, обов’язково візьмуть «пані Тетяну» шеф-кухарем, аби вона навчила чехів готувати «справжнє чеське вепрове коліно».
Рецепт: Рулька по-чеськи
Інгредієнти:
- свиняча гомілка (із задньої частини) – 1 штука (на 4 персони);
- сметана – 200 грамів;
- соєвий соус – 100 грамів;
- часник – 2 зубки;
- сіль – 1 дрібка для часнику + 2-3 для посолу;
- лавровий листок – 2-3 штуки;
- перець духмяний горошком – 5-7 штук;
- перець чорний мелений – 2 дрібки;
- улюблені трави (коріандр, базилік тощо) – 2-3 дрібки.
Гомілку гарно обсмалити з усіх боків над відкритим вогнем, ножем ретельно повискубувати залишки ворсинок, вимити холодною водою, висушити. Часник почистити, порізати пластинками. Перемішати із сіллю. По всьому шматку м’яса зробити глибокі проколи, нашпигувати соленим часником.
Сметану розмішати із соєвим соусом, скуштувати, щоби суміш не вийшла занадто солоною. Колір має вийти, наче то кава з молоком. Додати лавровий листок, духмяний перець. Обмастити гомілку, поставити маринуватися на ніч, бажано декілька разів перевернути, щоб із обох боків м’ясо гарно просочилося, увібравши в себе соус.
Перед запіканням страву посолити, посипати з усіх боків чорним перцем і травами. Викласти на деко й поставити в розігріту духовку. Накривати кришкою чи фольгою не треба. Якщо є режим «гриль» – увімкнути. Перші сорок-шістдесят хвилин запікати за високої температури – двісті п’ятдесят градусів, аби м’ясо «схопилося» та залишилося соковитим. Потім жар знизити до ста вісімдесяти-двохсот градусів, залишити мліти страву ще приблизно на три години. Кожні п’ятнадцять-двадцять хвилин бажано поливати рульку бульйоном, який утворюватиметься навколо неї.
Готовність перевіряється тонесеньким ножем: якщо шматок легенько проколюється та не утворюється кров’яна суміш після висмикування ножа – м’ясо готове.
Подавати треба з великою кількістю овочів, кнедликами або лавашем, свіжим пивом, із хріном, гірчицею та іншими соусами. Дуже гарно смакує у великій компанії.
