Притчі 
Тобі зараз солодко спиться. А я… як і казав, думаю про тебе! Одного дня не побачити тебе мені вистачає, щоби загорнутись у смуток разом із вухами й ковдрою, яку хочеться накрити ще однією ковдрою та нікого не бачити.
Так хочеться бути ближчим до тебе. Тішить одне – цьогоріч ми трохи ближчі, ніж були минулого року, а наступного станемо ще ближчі, ніж цього!
Хочеться якихось таких душевно теплих речей. Робити їх для тебе, робити їх із тобою! Чомусь постійно бачу перед очима какао. А ще велосипеди. Той єдиний раз, коли ми каталися… У тебе був постійний страх в’їхати кудись чи в щось. А ця незабутня зачіска, сформована зустрічним вітром, постійно викликала в мене усмішку. Колись ми кататимемось по Амстердаму на подвійному ровері, з якого я не дам тобі впасти. На вулицях Барселони ми зриватимемо кислі апельсини, а в Парижі я спробую написати твій портрет. Тільки не як художник, а як письменник. Можливо, нам доведеться вибирати: купити їжу чи квиток у музей, – але ми, однозначно, будемо щасливіші, ніж половина людей на цьому світі. Ми будемо удвох.
Хтозна, чи відвідаємо ми колись Сейшели, але я обов’язково читатиму тобі на ніч про великих черепах і уявлятиму, як дряпаюся на пальму, щоби зірвати для тебе кокос.
Можливо, наші деякі мрії будуть просто нездійсненними, але ми в жодному разі не переставатимемо в них вірити! З нами обов’язково ставатимуться речі, про які ми й не думали. І вони обов’язково робитимуть нас щасливішими і терпимішими одне до одного.
Не знаю, чи буду ідеальним чоловіком у твоїх та у своїх очах, але мені дуже хочеться бути тобі чудовим чоловіком. Мені дуже хочеться бути лише твоїм чоловіком!
І коли – колись-колись – ти діставатимеш із великої шафи кору кокоса, засушені шкірки апельсинів і сідло від ровера «тандем», я скажу тобі: «Я знову закохався в тебе, як тоді, коли побачив уперше».
