Притчі 
На кухні, яка зазвичай була така велика та холодна, метушилася ціла купа дівчат. Стояв сміх та галас, по хаті розтікалися неймовірні пахощі.
Робили все й одразу: відкривали банки з огірками та компотами, чистили та різали картоплю, тонесенько шинкували цибулю й часник, накривали стіл, вишукували по всій хаті стакани та чашки під напої.
Компанія дібралася такою різнобарвною, що кожна з дівчат хоч раз цьому подумки здивувалася. Рита – хазяйка орендованої квартири – була єдиною, хто жив самостійно, батьки її вели господарство в рідному Зарафшані в Узбекистані, а заміжня сестра жила неподалік, але окремо. Ритка характер мала простий, щирий, відкритий та хоч і не була мажорною дівчиною, але водилася саме з такою компанією.
Відома відмінниця – першопартниця Вікуся (трішечки зизоока та з окулярами на носі), розкривалася сьогодні веселункою й розбишакою. Майка, з ногами «від вух» і волоссям до колін, дівчинка «відірви та викинь», гроза парубків, вродлива, але страшенно гостра на язик, вражала своєю лагідністю, хазяйновитістю, знанням кулінарних тонкощів та веселим гумором.
Світланка, яка примудрялася товаришувати з усіма і ні з ким не сваритися завдяки легкому та говіркому характеру, мала би бути нині в настрої, але на неї напала невідома хандра щодо того, як швидко сплинув час навчання і що незабаром почнеться зовсім доросле життя.
Також були тут Варя та Валя – дівчата близнючки, такі схожі зовні, що все своє життя намагалися відрізнятися вбранням, зачісками та макіяжем, і такі різні за характерами, що можна було тільки дивуватися жартам матінки природи. Вони виросли в селі й докладали неабияких зусиль, щоб у компаніях мати вигляд справжніх містянок, але в колі друзів переходили на звичну їм сільську говірку та сороміцькі гострі жарти.
Ось така дивна компанія зібралася разом у цю сонячну п’ятницю лютого. Це був перший тиждень останнього навчального семестру бакалаврів. Чому тільки дівчата? То не навмисно, просто всі хлопці-друзяки сьогодні мали свої справи, а дівчатам так кортіло зібратися в затишній атмосфері, що дівич-вечір сам собі й зорганізувався.
– Майко, навіщо стільки часнику? Ти хочеш перетворити нас на драконів? – великі, наче блюдця, очі Вікусі виражали такий жах, нібито й справді їй привидівся дракон.
– Ти хіба ніколи не їла смажену картоплю з часником? – здивувалися на зауваження майже всі присутні.
Вікуся зам’ялася:
– Мабуть, що ні. Батько з дитинства не їсть ні цибулі, ні часнику, тож на них матусині страви завжди пісні…
– Справді? Так буває? – тепер настала Майчина черга робити «великі очі». Вона вирішила якось заспокоїти подругу. – Ти не хвилюйся, часник додається насамкінець, то ми тобі залишимо картоплі без нього, а якщо захочеш, то спробуєш у когось завершену страву.
– Добре, дякую.
– Чекай-но, – запитала Варя, – то ти не куштувала ні «вогника» з баклажанів, ні запеченого з часником сала, ні картоплі по-французьки, ні соковитих мант?
– Не все так погано, я ж харчуюся в їдальні. Інколи страви дуже подобаються, інколи – ні. Але нічого з того, що ти назвала, – не куштувала, ні. Кожна людина виростає у своїй сім’ї, з дитинства всотує традиції, звички, смаки, манеру поведінки саме родинні. То й найсмачнішим усе-таки є мамине куховарство.
– Дівчатка, час уже обідати, усі голодні! – Валя майже закінчила розкладати картоплю в тарілки.
Попри зовсім небагаті студентські часи, стіл був пишний: консервовані огірки та помідорчики, вінегрет, порізане сальце, маринована цибуля (хлопців немає, цілуватися ні з ким, можна такими дивами посмакувати), томатний сік, домашня ковбаска та на додаток три баночки варення й корзинка печива від Валі-Вариної мами.
Вікусі таки дістало сміливості скуштувати картоплю з цибулею та часником. Спочатку їла дуже повільно, узяла мізерну порцію. Потім – уже більшу. А коли вона потяглася за маринованою цибулею, дівчата просто зааплодували.
А хто б утримався? Духмяна, рум’яна, із засмаженими реберцями, з ароматами цибульки та часнику, ніжна така, що розкришується під легким натиском виделки. Чи може встояти українська душа проти такої смакоти?
Дівчата і справді зголодніли, і перші хвилини не чутно було нічого, окрім зосередженого жування. Потрохи голод угамовувався, обличчя веселішали, тарілки порожніли. Гомоніти почали майже всі одночасно. Валентина й Варвара, прицмокуючи та перебиваючи одна одну, згадували про домашню печеню, кров’яночку й солені грибочки. Світланка почала розпитувати секрети приготування ковбаси. Вікуся сиділа тихо, певно сама перебуваючи під враженням своїх гастрономічних досягнень. Рита і Майя вийшли на балкон подихати свіжим повітрям. Коли вони повернулися, Майка вигукнула:
– Чого сидимо, як на сватанні? Ану ж бо вставайте.
– А може, танці? – запитала чи Варя, чи Валя.
– Ні… не хочеться.
– А може, пограємо?
Хтось вигукнув: «Фанти!» – і дівчата, мов за командою, почали знімати каблучки, годиннички, шпильки, прикраси.
Дитяча лічилочка призначила водити Світлані. Для початку хтось покукурікав під столом, пошукав кота в кімнаті, де його й бути не могло, розказав анекдот, заспівав пісеньку. Усе йшло повільно, аж поки «водити» не випало Вікусі. Саме тут почалися справжні веселощі. Маргариті, точніше її годинничку, було призначено всіх дівчат навчити танцювати ламбаду. Однак саме вона єдина в компанії не вміла цього робити. Щоби вивернутися, Ритка вигадала імпровізацію з такими викрутасами, що дівчатка за п’ять хвилин попадали, заплутавшись у танцювальних па. Ламбади не вийшло, але розважилися добряче.
Наступний іспит чекав Валентину, яка мала з блюдечка, куди налили сметану, без допомоги рук виловити свого фанта – каблучку. Градус веселощів піднімався з кожною хвилиною.
Варі випало вибрати собі партнерку, уявити, що вона – подружка – є пляшкою шампанського й відкоркувати її. Дівчата, які не брали участі в пантомімі, перешіптувалися навмисно голосно, щоби чула Віка: чи то дійсно часник на неї так чудернацьки впливає, стимулює уяву та фантазію, чи від цибулі реакція ніби від якогось наркотику? Але Вікуся й вухом не повела, а лише роздавала подальші завдання.
Світланці, яка щойно відіграла партію «пляшки шампанського», знову випало грати. Тільки цього разу мініатюру на тему «Як відкараскатися від покарання групи, коли програла всі студентські внески за семестр у казино». Світланчин виступ можна було в телевізійну гумористичну програму посилати та розраховувати на гран-прі у всенародному конкурсі. Але найбільше пощастило Майці! Їй було загадано вийти на вулицю та зіграти порося П’ятачка, який бігає навколо дерева (тобто попід вікнами будинку) під парасолькою та проголошує: «Здається, дощ починається». У лютому! На жвавому проспекті Миру, саме куди виходять вікна Ритиних апартаментів.
Смішно було зразу, коли перед дзеркалом висока, показна, худорлява Майя вирішила перевтілитися на боязкого метушливого пузаня. Вона надягла дві куртки, свою та Вікину, маячила по коридору на півзігнутих ногах і пищала. Рита їй видала парасольку, Валя й Варя побажали успіху, відправили на подвір’я, і всі дівчатка, одягнувши пальта та куртки, побігли на балкон.
Виступ Майї на вулиці був бенефісом, прикрасою всього вечора. Звичайно, спочатку лякалися, заскочені такою дивиною, а потім розважалися перехожі. Майка виконувала роль яскраво, навіть блискуче. Поквапливо, майже навприсядки рухалася то вліво, то вправо під розкритою парасолькою, пискляво вигукувала фразу «Здається, дощ починається!». На кожен її погляд із-під парасолі та жалібно-стривожене попискування дівчата, які зібралися на балконі п’ятого поверху, вже не мали сили реагувати навіть реготом. Вони самі тихо хрюкали та чіплялися руками за бильця, щоби не спливти вниз від шаленої смішливої слабкості.
Вечір минав за веселощами й розвагами. Після фантів дівчата влаштували танці, потім – щиросердне чаювання. Навіть сфотографувалися разом на згадку. А потім…
* * *
– Ритусю, привіт! Як ся маєш? Усе добре? Слухай, мені Майка подзвонила, сказала, що проїздом у місті на два дні, і Вікуся ввечері з відрядження повертається, Варвара та Валентина вже згодні, я щойно з ними побалакала. Давай без понтів та ресторанів, а? Згадаємо студентство, посміємося. Як п’ятнадцять років тому. Картопля вдома є? Тож у тебе о сьомій! Обіймаю! Побачимося завтра!
Рецепт: Картопля смажена з цибулею та часником
Інгредієнти:
- картопля – 1,5 кілограма;
- цибуля велика – 2 штуки;
- часник – 3 зубки;
- олія для смаження (або сальце чи смалець).
Картоплю вимити, почистити, порізати соломкою. Підсушити, викласти в розігріту олію на пательню. Не накривати кришкою, хай спочатку зарум’яниться. Помішувати не часто. Цибулю почистити та порізати півкільцями. Через п’ятнадцять хвилин від початку смаження додати цибулю. Хай вона теж трохи підрум’яниться. Посолити страву та накрити кришкою. Часник почистити та дрібненько порізати. Готову вже картоплю посипати часником, вимкнути вогонь і накрити на декілька хвилин кришкою.
Найліпше смакує із солоними огірками, помідорами, квашеною капустою, а також із тоненько нарізаним білим сальцем.
