Притчі 
Оля та Єгор щойно повернулися з відпустки. Знайомі дошкуляли питанням – що робити в Карпатах у вересні, це ж самий не-сезон?!
Так, але ж не зовсім.
У Карпатах – завжди сезон, це треба просто прийняти. Тільки в кожного свій: лижникам тут гарно взимку, фотографам та збирачам фольклору – навесні, родинам із діточками – улітку, літнім парам і мисливцям за грибами-ягодами – восени.
Їхало подружжя за багатогодинними цікавими екскурсіями, кришталево-чистим повітрям, цінним осіннім сонцем, стародавніми історіями, дивовижними світлинами. А через кілька днів непомітно для себе Оля та Єгор стали ще й грибниками. Це виявилося дуже захопливим дійством!
А як би ви, наприклад, повелися, коли б в їдальні під час сніданку почули, як родина за сусіднім столиком голосно розповідає іншим відпочивальникам, що за гарний урожай білих грибів їм учора трапився? Тут, мовляв, і ходити далеко не треба. А інших грибів – узагалі тьма-тьмуща, бо місцеві жителі визнають тільки білі та польські, а решту й за гриби не мають.
Розважте, чи можна знехтувати такою цінною інформацією? Особливо після того, як удалося підгледіти напрямок секретної стежки за рукою оповідача.
Тож два останні дні минули на лісистих схилах гір, серед височенних сосен, заростей ожини, де парубок і дівчина вимірювали простір кроками по пухкій підстилці з моху та соснових голок.
Ольга першого дня трохи засмучувалася, що їй не вдається знаходити так багато грибів, як чоловікові. Навіть розуміючи чому, – вона й у житті була менш уважною до дрібниць, ніж він, менш ретельною, менш терплячою. Але вже по обіді змирилася з роллю грибозбирача та грибоносія.
Єгор ходив, кружляв, видивлявся. Потім показував грибниці, Оля йшла, усе ретельно фотографувала (от уже душа натішилася!), потім акуратно зрізала, в одну торбинку чистила, в іншу – складала чистесенькі грибочки. Так підказали місцеві жителі – мити гриби перед сушкою не треба, тож, щоб усі були гарні та білі, найкраще чистити зразу ж, коли збираєш. Як усе багатство до торбинки склала – то знову гукала Єгорку, який уже, ідучи за своїм «грибним нюхом», опинявся далеченько.
На ці два дні вони нібито занурилися в стародавні часи: чоловік полював, здобував, жінка збирала та обробляла. Усе повертається на круги своя.
Результати пошуків перевершили всі очікування. Першого дня подружжя «вполювало» величезний кошик грибів (як відро середнього розміру), другого дня зібрало в півтора рази більше.
Ходити швидко не вдавалося. То Єгорка блукав-вишукував, то Оля «гальмувала», бо ніяк не могла минути мухомори. На їхні «портрети» часу витрачалося найбільше. Такі ж вони були чепурні, свіженькі та красиві! Іще тиждень – і дівчина зволіла б перетворитися на лося, їй-богу!
Глушина чи ні в тих Карпатах, але Інтернет у готелі був, тож «діти асфальту» ввечері зразу полізли в «павутиння» шукати інформацію про те, як правильно поводитися з грибами.
По-перше, гриби і трави найкорисніше сушити або за теплої сухої погоди, або в духовці за тридцяти градусів і в декілька підходів. Тільки за цієї температури зберігаються всі корисні речовини рослин. На жаль, не було ані сонячної погоди, ані персональної духовки.
По-друге, виникла проблема, як же це все довезти додому. За десять годин зворотної дороги всі гриби в «кульочках» просто задихнуться…
Поділилися за вечерею переживаннями з однією дружньою парою, з якою роззнайомилися останніми днями. Ті розрадили – виявилося, дівчина планувала вишивати в карпатській глушині, а тепер різнокольорове муліне пускає на в’язанки грибів. То поділилася. Це дуже допомогло, бо в жодній із трьох сільських крамниць ниток було не дістати! Тепер спальню Олі та Єгора прикрашали величезні грибні намиста.
Настав час рушати додому. Зранку подружжя, немов діти, цими самими гірляндами наряджали автомобіль: прив’язували нитки вздовж заднього сидіння з лівого поручня до правого. Звісно, збоку це мало кумедний вигляд, але вони вирішили, що на повітрі, за, так би мовити, природного кондиціювання, гриби почуватимуться добре й сохнутимуть за класичною процедурою.
Коли вже прибули додому, звісно, Оля розгорнула повноцінну діяльність – кухонний папір, найкраща температура, правильні відрізки часу. А гриби такими привабливими пахощами наповнювали квартиру, що встояти було просто неможливо…
На кухні пахло так неймовірно, що захотілося приготувати щось особливе. Оля згадала, що колись після чергового відрядження коханий розповідав, як у Баварії куштував такий смачний сирний суп із грибами, що забути його ніяк не може. Щоразу, як згадує, – слинки течуть.
Оце – справжня мета! Порадувати коханого смаколиком.
Оля взялася за пошуки рецепта. Спочатку за порадою – до подружок, потім – до всезнаючого помічника – Гуглу. Начиталася всього і, як завжди, зробила по-своєму.
Модного пристрою блендера вдома не тримали, тому однорідний крем-суп відпав. Але ж, напевне, можна якось по-іншому зробити.
Суп Оля почала варити як зазвичай: курячий бульйончик, цибулька для насиченості, картопелька брусочками, лавровий листочок. Гриби взяла трохи підсушені, порізала, залила окропом. Настояла й разом із грибною юшкою влила до супу.
Попереду очікувало найцікавіше – звичайний суп перетворити на крем-суп. За порадою колежанки Оля натерла два плавлені сирки, відділила в чашку бульйону, розмішала ретельно з натертою масою, влила назад. Суп набув сірувато-коричнюватого відтінку. На смак був гарний, але не вершковий, як хотілося. Замислилася на хвильку, натерла ще один сирок, розчинила, скуштувала. Виявилося набагато краще. Дівчина вкинула вермішелі, порізала кропу. Смак уже був майже чудовий, майже такий, як очікувалося. Майже… «Спробую ще один!» – і четвертий сирок почимчикував до супу. Колір зробився теплий, вершковий, насичений. «М-м-м-м… Оце вже справжня смакота!» Оля додала кропу, вимкнула плиту, накрила каструлю кришкою.
Коханий мав повернутися з роботи за годину. Грибний аромат так прив’язався до карпатських спогадів, що Оля захотіла і обстановку зробити автентичною. Нібито відпустка не скінчилася, а перенеслася в інше місце… На стіл лягла нова лляна скатертина, до неї приєднався рушник, що був куплений саме три дні тому «на згадку». Із комори на світ з’явилися старенькі глиняні полумиски, які пам’ятали ще бабусю. Нові, але дерев’яні та нефарбовані ложки доповнили домотканий антураж.
Коханий з’явився вчасно, на порозі за ним товклися новини великого міста та важкого робочого дня. Але, як він побачив ту всю красу, усі ті непрошені гості хутко зникли в повітрі.
– Тим усім німцям та італійцям до тебе ще далеко! – захоплено виказував він дружині, смакуючи другу порцію супу.
Рецепт: Сирно-грибний суп
Інгредієнти:
- курячий бульйон – 2-2,5 літра;
- цибуля середня – 1 штука;
- картопля середня – 3-4 штуки;
- вермішель – 1 жменька;
- гриби сушені – 1 жменька;
- плавлений сирок – 4 штуки;
- лавровий лист, сіль, зелень – за смаком.
Відварити курячий або овочевий бульйон. Залити окропом сушені гриби, настояти 10-15 хвилин. До бульйону додати почищену цілу цибулину. Гриби дрібно порізати, додати до супу разом з юшкою. Хвилин за 10 укинути почищену та порізану картоплю, також сіль, лавровий листочок, вермішель. Цибулю вийняти. Сирки потерти на тертці та додати до супу, коли все інше буде вже готове. Мішати акуратно, але постійно, сир має розійтися, розчинитися в бульйоні. Закип’ятити, додати улюблену зелень і вимкнути.
Найкраще смакує із сухариками або в чорному круглому хлібі, по-чеськи.
