Притчі 
Васильку завжди подобалась татова чашка. Він уявляв собі, як сяде в крісло, візьме її в руки та питиме чай, як дорослий. Але, можливо, найбільше Василька вабило до цієї чашки тому, що тато категорично забороняв торкатися її. Але ж чашка така гарна!..
На ній намальовано двох драконів. Вони стоять один навпроти одного й висовують зміїні язики з відкритих пащ. Батькові цю чашку привіз армійський товариш із самого Китаю, і тому вона така цінна. Татусь боїться, що Василько впустить її та розіб’є, адже малому всього чотири роки. І у свої чотири ой як багато він уже встиг порвати книжок, зламати іграшкових автомобілів та відправити солдатиків у «безвісти зниклі»…
Одного разу до них у гості прийшла тітка Оля, мамина сестра. Василько завжди довіряв їй свої таємниці. Ось і цього разу розповів, як же ж йому хочеться, щоби татусь… йому дозволив… йому дозволив… А от що саме, він сказати не може. Навіть тітці Олі.
Тітка Оля порадила Василькові довести батькові, що він уже дорослий та вартий татової довіри. Для цього необхідно зробити якийсь «дорослий учинок».
Хлопчик серйозно замислився над словами тітки. Що ж це за «дорослий учинок» такий? Напевно, це щось таке, що роблять лише дорослі. Може, постежити за мамою? Але мама ходить на роботу, а він – у дитячий садок. Як же він дізнається, що то за вчинки такі? Дорослі? Але зачекай-но… А чим займається мама, коли не ходить на роботу? Наприклад, у суботу вдень вона підмітає, миє підлогу, витирає пил… І тут Василько придумав!
Рано-вранці в суботу батьків розбудили кроки маленького Василька, який снував по квартирі з віником у руках. Тато й мама вийшли в коридор і побачили дійство, яке змусило їх усміхнутися.
– Татку, дивися, я роблю «дорослий учинок», – гордо сказав Василько і продовжив старанно замітати килимову доріжку.
Закінчивши прибирання, хлопчик узявся чекати, коли ж батько підійде до нього та дасть йому напитися чаю зі своєї чашки. Але тато все не підходив і не підходив…
Уже ближче до вечора Василько не витримав і зі сльозами кинувся до тата.
– Татку, я ж зробив «дорослий учинок», чому ж ти не дозволяєш мені узяти твою чашку?
У відповідь батько уважно подивився на малого, м’яко всміхнувся, лагідно провів рукою по його волоссю, узяв на руки та посадив у крісло.
– Почекай трішки, – сказав і пішов на кухню.
Серце Василька радісно застукотіло. «Дозволить!» – промайнуло в його голові.
Через п’ять хвилин батько повернувся до кімнати, тримаючи в руках омріяну чашку! Василько обережно взяв її обома руками та, щасливий, почав чаювати.
Через якийсь час хлопчик підійшов до тата, поглянув на нього серйозними оченятами та сказав:
– Татку, я заслужив твою довіру. І тепер обіцяю, що більше не рватиму книжечок, не ламатиму машинок і не загублю більше жодного іграшкового солдатика…
