Притчі або про марний пошук ідеалу серед оточуючих людей
Пані, я довго думав про те, про що ви мені розповіли під час вашого візиту. І поступово мною оволоділо переконання, що ваше сімейне життя тяжке, що ваш шлюб, такий радісний п’ятнадцять років тому, змінився, що вашою справжньою проблемою є зовсім не те, що ви думаєте. Не заперечую, що ваш чоловік завинив перед вами, однак, я вважаю, ви помиляєтеся щодо справжньої причини такого стану речей. Не сердьтеся ні на кохання, ні на свого чоловіка. Таке кохання, яким ви собі його уявляєте, не може не розчаровувати. Ви вимагаєте від свого чоловіка те, що він не спроможний вам дати: абсолют. Абсолют кохання, абсолют щастя.
Ви нагадуєте мені Береніку, героїню роману Арагона «Орельєн». Вона «за всяку ціну прагнула знайти нарешті втілення своїх мрій… Нескінченне в скінченному». Таким чином, руйнувала чоловіка, від якого вимагала цієї нескінченности.
Арагон намагається дати пояснення таким характерам, які не лише не зручні, а й руйнівні: «Існує така поглинаюча пристрасть, яку неможливо описати. Вона поїдає того, хто її споглядає. Всі, хто її в цьому звинувачує, попадаються. Неможливо нею спалахнути, а потім схаменутися. Ми тремтимо від її імени: прагнення абсолюту. Кажуть, ця пристрасть рідкісна, і навіть палкі любителі людської величі додають: на жаль… Не обманюйте себе. Вона трапляється частіше, ніж грип… Не існує мікроскопа, яким можна було б побачити її мікроба-збудника; ми не вміємо виділити вірус, якого, не придумавши кращої назви, називаємо прагненням абсолюту…»
Правду кажучи, якщо вірити Арагону, ця пристрасть приймає різноманітні форми, які мають спільний симптом: «Абсолютна нездатність бути щасливим». На його думку, такі люди не здатні до щастя. «Той, хто прагне абсолюту, відмовляється від щастя. Хіба щастя встоїть перед цим сп’янінням, перед щоразу вищими вимогами?»
Однак, добре підмітивши симптоми, Арагон не дійшов до справжньої причини, зупинившись у дорозі. Він бачить у цьому прагненні абсолюту, яке так поширене в світі, лише випадкову хворобу. Тоді як було б простіше, а також логічніше намагатися дізнатися, чи воно не є складовим елементом людської душі, вродженим прагненням, запитати себе, чи воно приховано не існує, наче полум’я, прикрите попелом, в істотах, по яких, на перший погляд, це не помітно.
Як на мене, то немає жодного сумніву, що прагнення абсолюту – це прагнення Бога, яке існує в кожній людині. Це прагнення і визначає людину: не що інше як людське єство є спраглим, воно є прагненням Бога. Ось чому я вам говорив і повторюю зараз: справжня проблема не між вами і чоловіком, а між вами і Богом. Знайдіть Бога, довіртеся Йому – і ваше життя зміниться. Ви більше не будете постійно невдоволеною іншими (і собою) жінкою, яка гаряче бажає, сама не знаючи чого.
Арагон вважає, що людська істота, в якій живе прагнення абсолюту, «знищує в шаленстві те, що могло б бути для неї задоволенням». Він має слушність у тому, що дружина, яку роздирає ця пристрасть, може лише знищити свого чоловіка ненаситними бажаннями, однак помиляється, думаючи, що чоловік може бути «вдоволенням» для такої жінки.
Те, що має межу, не може вдовольнити безмежне бажання. Для таких людей не існує вирішення в подружньому плані. Однак було б хибним стверджувати, що вони не здатні до щастя; просто, вони не здатні до щастя, меншого за безмежне. Прагнення абсолюту не сумісне лише з тим щастям, яке не є Божим.
Неправильно було б також стверджувати, що такі люди прагнуть страждань. Видається, наче вони знаходять задоволення у своїх муках, однак така видимість хибна. Достовірною є лише їхня впевненість у тому, що вдовольнитися посереднім щастям означало б зрадити себе. Хіба не це переконання зривало з уст славетних романтиків найскорботніші вигуки? Істоти, яких поїдає пристрасне бажання абсолюту, помиляються, думаючи, що предмет, гідний їхньої любови, існує на Землі. Лише Бог – безмежний, лише Він у змозі втамувати їхню спрагу. То ж нехай вони просять у Бога те, що лише Бог може їм дати.
Здогадуюся, що ви мені скажете: «На початку нашого шлюбу чоловік мене вдовольняв». Тоді вам вистачало любови, що має межу. Або радше цілком нове почуття любови, яке щойно з’явилося у вашому житті, приносило непізнану радість, і в цьому зачудуванні прагнення абсолюту, що дрімало у вас, не проявляло себе. Однак воно не забарилося, аби прокинутися і розвинутися. Це сталося не під дією розчарування, як ви вважаєте, а саме завдяки любові вашого чоловіка. Замість звинувачувати його в тому, що він розбудив нашу глибоку душу, благословіть його за це. Відтепер лише Бог може вас наповнити.
Того дня, коли ваше прагнення абсолюту знайде себе в Бозі, ви більше не будете для свого чоловіка нещадним полум’ям, яке губить, споживає, знищує, а станете джерельною водою, яка заспокоює, освіжує, підбадьорює. Так само станеться й з усіма людьми, не лише з тими, які вам дорогі, але і з пересічними, які вас зараз так дратують. Ви не станете черствою і тверезомислячою, однак вам більше не спаде на гадку шукати абсолют серед людських істот. Дуже скоро ви подумаєте про це щастя, умиротворення, повноту, яку прагне подарувати їм Божа любов, і, бачачи, як сильно вони від неї віддалилися, ви поставитеся до них із глибокою співпереживаючою ніжністю, зануреною в мовчазну молитву, у «лагідний Божий жаль», настільки привабливий і такий характерний християнству.
