Притчі 
Я не є дипломованим графологом чи навіть аматором, однак не можу не дозволити собі спробувати відгадати щось про особистість тієї невідомої мені людини, котра написала листа. Психолог, якому ви покажете малюнки своєї чотирирічної дитини, зробить дивовижні зауваги щодо її характеру. Те, що походить від людини, водночас є її проявом. І чим більше творіння потребує думок, схильностей, пристрастей, тим сильніше воно виявляє свого творця. Концерт Моцарта – який неймовірний спосіб проникнути в душу Маестро із Зальцбургу! Собор Паризької Богоматері – який блискучий вияв глибокої особистости середньовічного будівничого!
Творіння загалом… неможливе без того, щоб не виказало нам дивовижні речі про його Творця. Пастухи усіх часів відгадували Божу красу, споглядаючи вночі на небо з безліччю зірок, адже «небеса повідають славу Божу». Грім та блискавки, бурхливе море відкрили для тих, кого називаємо «первісними» людьми, Божу всемогутність. Не треба далеко йти за прикладом – погляд малої дитини, яка є відчиненим вікном Божої «невинности», проникає в наші найпотаємніші глибини. Творіння нам привідкриває внутрішнє життя Бога, бо, струмуючи з Його серця, воно промовляє про великий намір Божої любови, що був задуманий ще до створення світу.
Божою таємницею є не лише творіння загалом, а й кожна його деталь; подібно як звичайна капітель[1] собору повідає нам про задум митця.
Але щоб зрозуміти Божі таємниці, слід їх вміти прочитати. Скільки в цій сфері «неписьменних»! Часом вони мають багато дипломів, але абсолютно не здатні зрозуміти «любовний лист Творця», яким є звичайна квітка обабіч дороги, як казав Тагор.
Для того, аби ми збагнули ставлення справжньої віруючої людини до творіння, отець Сертіянж коротко писав: «Одного вечора туристи наблизилися до прихистку в горах. Побачивши світло у вікні, вони навіть не подумали, звідки ж воно тут узялося. Лише маленький гід упізнав за безликим для всіх полум’ям дорогі руки: мати… наречена… Його серце забилось, а кроки прискорилися. І тоді гід прошепотів: «Це вона». Так і віруюча людина, побачивши дивне світло, що випромінює творіння, розуміє: це Він. І день у день вона щораз глибше проникає в знання свого Бога, навчившись розуміти Його знаки.
Цю науку, це знання Божої мови ми не здобуваємо без зусиль. Проте тут радше треба казати про вміння як Господній дар, а не про здобуток людини. «Я вкладу Свій погляд у твоє серце», – читаємо у Святому Письмі. Щобільше, якщо не розвиваємо цього вміння, воно відмирає. А ті, котрі його розвивають, невдовзі збагнуть увесь світ.
Одружені люди, ви маєте зовсім небагато часу для того, аби поглибити свою віру. Дехто з-поміж вас страждає через це, дехто легко приймає свою долю, надто щасливий із того, що є такий привід звільнитися від пошуку, який завдає втоми. Ви забуваєте, що не лише книги розповідають про Бога. Ви маєте в себе ілюстровану Біблію, якщо можна так сказати. Чому ж ви її не переглядаєте?! Хочу сказати про всі ваші сімейні реалії: подружня любов, батьківство, материнство, діти, дім… Це те, у чому Бог найбільше може виявитися для нас.
Ось уже три тисячоліття натхненні письменники звертаються до теми шлюбу, аби дати зрозуміти людям, до якої близькости з Богом вони покликані: «Як молода дружина радіє своєму чоловікові, так і ти радітимеш своєму Богові!»
Батько родини – найкращий образ, який Христос знаходить для того, аби ми осягли любов і невичерпне милосердя Бога до нас. «Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього» (Лк. 11:13)
Не обійтися тут і без образу дитини! Світ був би іншим, якби всі створіння дійсно говорили про Господа і в ім’я Господа, як діти зі своїми батьками.
Послухайте батька сімейства моїх друзів: «Дякую, мій маленький. Я допомагаю тобі пізнати перші поняття катехизму, тоді як ти щомиті є для мене живим Божим словом. Коли, граючись із тобою, ставлю тебе на підвищення і кажу: “Стрибай”, ти заливаєшся сміхом. Ти добре знаєш, що підхоплю тебе в польоті! Коли ти лягаєш спати, то чую вже не твій дзвінкий сміх, а Божий голос каже мені: “Чи твоя віра така ж, як і в твого малюка? Чим ти ризикуєш? Чим можеш ризикнути задля Мене? Одначе Мої руки набагато сильніші від твоїх!…”
…Коли ввечері виходжу від тебе, ти кричиш: “Мені страшно!” Хоча добре знаєш, що я в сусідній кімнаті, ти бажаєш моєї присутности коло твого ліжка.
А я, мій Боже, чи боюся розлучитися з Тобою? Чи дійсно спраглий святого таїнства причастя, яке робить Тебе таким близьким?
Дякую, мій маленький, за те, що ти такий слабкий, такий невмілий, що постійно мене потребуєш: зав’язати шнурівки на твоїх черевиках, приладувати колесо до твоєї машинки, врізати шматочок м’яса. Дякую за те, що біжиш мені назустріч із радісними вигуками, коли повертаюся додому. Дякую за твої сяючі очі, коли дарую тобі найменший подарунок. Дякую, дякую!»
Цей хлопчик був для свого батька, який дивився на нього поглядом віри, ілюстрованою Біблією. Без цього погляду віри він був би лише Словом Божим, що написане незнайомою мовою.
Потрібно безупинно просити Господа оновленого погляду. Бог обіцяє вкласти Свій погляд у серце того, хто Його про це попросить. Тоді наша друга половинка, діти, всі створіння стають для нас прозорими, наче скельця, через які потрапляє до нас кольорове світло Божого обличчя.
[1] Капітель – верхня частина колони стовпа чи пілястри, що утримує балку або архітрав. – Прим. літ. ред.
