Ховаючись під час Другої світової війни в бомбосховищах, я зі своїми товаришками читала Євангеліє. У ньому були такі слова: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19:19). І ми себе запитували: «Ближній… Ким є той ближній?»
А він був там поряд із нами. Це була старенька жінка, яка щоразу ледве-ледве, насилу тягнучи ноги, діставалася до того укриття. Потрібно було любити її як самих себе; відповідно й допомагати їй кожного разу, підтримуючи її по дорозі.
Ближніми були і ті п’ятеро переляканих діток разом із їхньою мамою. Потрібно було взяти їх на руки і провести до їхнього дому.
Ближнім був і недужий, який не міг вийти з дому і сховатися в укритті, якому був потрібен догляд. Треба було до нього прийти, принести ліки і надати допомогу.