Притчі 
Один молодий чоловік прочитав, що не слід імпровізувати свої вечірні розмови з дружиною. Повернувшись з офісу, озброєний цією порадою, він розпитував дружину про її день, справи та зустрічі, а насамперед про поведінку їхнього первістка. Та й сам не оминав нагоди розповісти дотепну історію, що відбулася на роботі. Увечері він пропонував переглянути той чи інший ілюстрований журнал, прочитати ту чи іншу книжку. Проте, незважаючи на правильні уявлення та зусилля, гідні похвали, вечір часто розчаровував і чоловіка, і дружину. Кожен залишався самотнім і нудився, продовжуючи свій внутрішній монолог чи втікаючи в мрії.
У цій сфері подружнього життя не досить самих лише теоретичних знань чи набутих умінь. Двоє людей сьогодні вже не є тими, ким вони були вчора. Щодня слід йти назустріч один одному незнайомими стежками, намагатися здогадатися про внутрішнє життя чоловіка чи дружини, шукати те, що викличе його чи її увагу, цікавість, ніжність, уникати того, що на даний час дратує чи втомлює, помічати те, що може налагодити спілкування подружжя. І часом стається диво, виникає справжній глибокий обмін, під час якого спілкуються між собою серця і душі. Так, слова дивним чином здатні живити подружнє життя. Зрештою, у певних випадках доречніше мовчання.
Не досить знатися на психології та правилах добрих взаємин між чоловіком і дружиною. Тут ідеться про те, що слід продумувати кожну розмову, кожен вечір, аби вони дійсно стали правдивою зустріччю. Звісно, фантазувати є важко і втомливо, бо це передбачає високе кохання, яке ніколи не опуститься до буденних розмов, прагнучи близькости, яку посилюють сподівання. Таке кохання породжує фантазію, а вона, навзаєм, його збагачує.
Закони спілкування чоловіка з дружиною є такими ж, як закони взаємин християнина з Богом, що відбувається в молитві. Вони псуються, коли знання займають місце творчости. Знати і застосовувати правила, яких навчили духовні наставники впродовж століть, звісно, дуже корисно, однак якщо немає місця для творчости, то, попри всі наші знання, молитва залишиться, поверхневою, дещо штучною і не приведе до злиття душі з Богом.
Коли йдеться про дружину, то чоловік, який кохає, скажете ви, розуміє її по знаках, невидимих для інших: по посмішці, світлу в погляді, легкому тремтінні м’яза обличчя чи руки – і це радість для його серця. Але хіба так само можемо з Богом? Це вже зовсім інше питання, яке виходить за межі цієї статті й заслуговує, аби про нього поговорити окремо. Своїм посиланням на молитву я хотів лише підкреслити те, що будь-які людські стосунки потребують творчих підходів любови.
