Притчі Найблагородніше рішення
Один чоловік своєю наполегливою працею створив успішне підприємство. Згодом він почав задумуватися про майбутнє своєї справи, адже не мав ні дітей, ані близьких родичів. Найріднішими в нього були три племінники.
Якось чоловік покликав до себе цих молодих людей і сказав: “У мене є одна проблема. Тому, хто найкраще її вирішить, віддам усі свої надбання”.
Давши кожному з племінників однакову суму грошей, чоловік попросив, аби вони купили щось, що наповнить порожнє приміщення його просторого офісу.
– Не витрачайте більше, ніж я вам дав, – сказав він. – І поверніться до заходу сонця.
Увесь день племінники, кожен окремо, старалися виконати завдання дядька. Коли почало вечоріти, вони слухняно повернулися з накупленим добром.
Перший племінник приніс декілька мішків пінопластових “горішків”, які майже вщерть заповнили кабінет. Коли кімнату спорожнили, другий племінник заніс наповнені гелієм кульки. Вони дуже легкі, тому підіймалися до стелі, наповнюючи офіс краще, ніж пінопласт. А от третій племінник стояв мовчки осторонь. Дядько запитав його:
– А ти що можеш показати?
– Дядьку, – відказав хлопець, – половину грошей я віддав сім’ї, дім якої згорів учора вночі. Потім я зустрів групу безпритульних, яким віддав майже всі гроші, що в мене залишилися, для потреб молодіжного клубу в бідному районі. А за решту я купив цю свічку та сірники.
І тут племінник запалив свічку, світлом якої наповнилася вся кімната!
Справедливий дядько зрозумів, що перед ним стоїть найблагородніший із усієї родини. Він поблагословив племінника, подякував йому за те, що хлопець використав гроші з найбільшою користю. Дядько виконав свою обіцянку і заповів найблагороднішому племінникові всі свої статки.
Материнська любов
З Першого послання ап. Павла до Коринтян (1 Кор. 13)
Мервіс Сішо
Якби я говорила мовами вихователів і психіятрів, а любові не мала, то була б, наче мідь дзвінка, або як кимвал гучний.
Якщо б я мала також дар творення майбутнього моєї дитини, і знала всі таємниці дитячого розуму, і опанувала всі знання про підлітків, і мала б таку віру у своїх дітей, яка могла б гори пересувати, а не мала б любові, – я була б ніщо.
І якщо б я роздала увесь свій маєток, щоб прогодувати дітей, і змушувала б себе важко працювати, але не мала любові – я б нічого не здобула.
Любов терпелива до неслухняних дітей. Любов не ревнує, коли дитина хоче до бабусі, бо “вона хороша”.
Любов не диктує свою волю підліткові, навіть коли впевнена, що саме вона має рацію.
Любов у домі поводиться чемно, вона не шукає свого, не дає себе легко спровокувати звичайною дитячою поведінкою, у неї немає комплексу мученика.
Любов не пам’ятає вчорашнього зла, не думає погано про дитину, а сумніви розвіює на її користь.
Любов не легковажить гріхом у житті дитини (ані у власному), лише радіє, коли знаходять правду.
Любов ніколи не минає; це не вигідна короткотривала умова, не короткочасне порозуміння між батьками і дітьми, і не добре виховання, про яке забудуть.
Коли ми були дітьми, то думали і поводилися, як діти. Тепер, коли стали батьками, маємо поводитися зріло.
Отже, зостаються оці троє – Віра, Надія і Любов. І вони потрібні в кожному домі: Віра в Ісуса Христа, вічна Надія на майбутнє дитини та Любов Божа, якою променіють наші серця. Найбільшою з них завжди є Любов.
Стань великим завдяки мріям
Якось успішного бізнесмена запитали:
– Як вам вдалося стільки усього досягнути?
Він відповів:
– Я мрію. Я завжди дозволяв думкам вільно омріювати те, що хотів би досягнути. Лягаючи спати, думав про те, чого мені хотілося. Вночі ці мрії мені снилися. А коли я зранку прокидався, то вже знав, як їх можна втілити в життя. Коли інші говорили: “Це не вдасться зробити, це неможливо”, – я вже впевнено йшов до своєї мети.
* * *
Двадцять восьмий президент Сполучених Штатів Вудро Вільсон сказав: “Ми стаємо великими завдяки мріям. Усі великі люди – мрійники. Вони бачать речі в легкій імлі весняного дня або в червонім відблиску каміна в довгий зимовий вечір. Декотрі з нас дозволяють цим великим мріям померти, інші, натомість, плекають і оберігають їх. Вони плекають свої мрії під час несприятливих днів, поки ті не випливуть на світло. Вони вірять, мають щиру надію, що їхні мрії здійсняться”.
Тому не дозвольте нікому відібрати ваші мрії, ані навіть спробувати переконати вас у тому, що їх неможливо зреалізувати. Заспівай пісню, поринь у мрії, живи надією, відмовляй молитву.
Втратив надію, аж…
Один пастор розповідав цікаву історію. Молоду жінку попросили прочитати лекцію хлопцеві, який лежав у місцевій дитячій лікарні. Згодом жінка дізналася, що хворий прикутий до ліжка у відділі опіків. Він переносить нестерпні болі та лише завдяки великим зусиллям може говорити.
Вчителька спробувала простудіювати з ним урок англійської мови. Однак їй було ніяково через те, що змушує бідолашного до таких непотрібних, як їй здавалося, зусиль.
Наступного дня, коли жінка знову прийшла до лікарні, медсестра запитала її:
– Що Ви зробили з хлопцем?
Розгублена вчителька почала перепрошувати, та медсестра на пів слові зупинила її:
– Ви не так мене зрозуміли. У нього дуже змінився настрій. Мабуть, хлопчина вирішив жити!
Через декілька тижнів хлопець пояснить, що вже цілком був втратив надію. І тут прийшла до нього молода жінка.
– Але ж до вмираючого не присилали б вчительку читати лекцію про іменники та дієслова… – зі сльозами радості запевнятиме він.
Інколи нас запрошують увійти в життя інших людей, у події та ситуації, які, на перший погляд, видаються нам зовсім незначними і безглуздими. Тоді вкотре запитуємо себе: “Що я тут роблю? Яка в цьому моя місія?” Часто тлумачимо своє життя лише через те, що бачимо чи розуміємо. При цьому не думаємо про те, що ми – частинка чогось більшого за нас самих. Забувши про цю істину, втрачаємо прекрасну нагоду змінити світ на краще.
Зелене галуззя та співучі птахи
Вільям Артур Ворд
Китайське прислів’я говорить: “Якщо я заховаю в серці зелену галузку, то прилетить співучий птах”.
От п’ять “зелених галузок”, які ми повинні зберігати в серці:
– зелена галузка ентузіазму. Він не лише заразливий, але й має притягувальну силу. Співучого птаха успіху притягає зелена галузка ентузіазму. Там, де є ентузіазм, панує радісне збудження, а за ним іде: більше задоволення від роботи, більше блиску в очах і більше приємності від життя;
– зелена галузка доброти. Доброта – це золоте правило життя. Світ, безсумнівно, потребує її. Зелені галузки доброти виростають із дерева любові, а коли ми по-справжньому любимо інших, тоді доброта стає природною та інстинктивною. Ми повинні пам’ятати молитву однієї малої дівчинки: “Боже, допоможи злим людям стати добрішими…, і дуже прошу, допоможи добрим людям бути милішими”;
– зелена галузка щедрості. Наше життя переповнюється радістю, коли ми щедро ділимося собою, нашими талантами і засобами, коли служимо ближньому. Щедрість – це таємниця щастя. Це золотий ключ, який відкриває браму радості та багатого життя;
– зелена галузка гумору. Кажуть, що коли ми навчимося сміятися самі зі себе, то завжди будемо веселі. Саме ця галузка допомагає нам сміятися зі себе, коли зробимо якусь помилку, скажемо щось не так чи напишемо подібне на це оголошення: “Вживану друкарську машинку в доброму стані продасть секретарка з довгим валиком”;
– зелена галузка вдячності. Саме вона – найкраще місце для горобців щастя. Коли вдячність оселиться в наших серцях, то в них не буде місця для образ та болю. Вона притягує доброчинність, особливо тоді, коли ми покірно та радісно виявляємо нашу вдячність Богові та тим, хто був для нас заохоченням і натхненням.
Мчися вперед!
Лойд Джон Оґільв
Одного олімпійського чемпіона з бігу запитали про таємницю успіху. Його відповідь має глибоке значення в житті кожного християнина:
– Єдиний спосіб виграти змагання – це забути про попередні перемоги, які наповнили тебе фальшивою гордістю, і про попередні поразки, які тебе огорнули непотрібним страхом. Кожне змагання – це новий початок. Головне – мчатися вперед, до фінішу.
Забудь про минулі досягнення і поразки. Мчися до мети. Мчися вперед!
Історія з черепахою
Один хлопець знайшов черепаху. Він хотів роздивитися її, але звірятко сховало голову в панцир. Розлючений хлопчина взяв палицю, щоб відкрити панцир. На щастя, це побачив його дядько і сказав:
– Ні, стривай! Так можна тваринку вбити. Палицею ти її не змусиш висунути голову.
Дядько взяв черепаху додому і поклав її біля каміна, щоб звірятко розігрілося. Тоді воно само висунуло зі свого панцира голову та ніжки й почало їсти.
– Ось такі вони, черепахи, – сказав дядько. – Вони подібні до людей. Їх не можна змушувати до чогось, але достатньо лише зігріти, і вони виконають те, що захочеш.
Бог – Творець Землі
Едвард Хейс
В індіанців племені Майду з Каліфорнії є міф про створення людини. Бог, Творець Землі, взяв трохи червоної глини, змішав її з водою і старанно зліпив чоловіка та жінку. Вони були гарні, але не досконалі, бо не мали рук. Творець Землі запитав інших створінь, якими мають бути руки. Черепаха відповіла:
– Такі, як мої, щоб можна було плавати.
А вовк порадив:
– Ні, такі, як мої, щоб люди могли швидко бігати.
Творець Землі трохи подумав, а потім сказав:
– Дякую вам усім, але Я вирішив, що люди будуть мати руки такі, як у Мене, аби вони могли робити все.
Оскільки руки Творця Землі послужили зразком для людських рук, люди стали найкращими з усіх створінь. Адже вони мають змогу власноруч створювати найрізноманітніші речі.
Індіанці Майду знали те, про що і ми повинні пам’ятати: наші руки з’явилися за Божим проектом, а тому вони мусять творити так, як і Бог. Їм не можна стримувати інших, ані пригнічувати. Вони не можуть бути “важкими лапами”, які обмежують свободу, навіть якщо це свобода робити помилки. Це мусять бути руки, які творять мир, прощають образи і не замикаються в гніві. Подібно до того, як долоні Творця Землі залишили печать на всякому створінні, так і наші руки повинні прикрашати й очищати наше довкілля, роблячи все для того, щоб воно ставало кращим. А як ти використовуєш свої руки?
