Внутрішній скарб – Частина 2

Дерево труднощів

Був собі тесля, якому одного дня дуже не щастило. Він пробив шину в автомобілі, йому зламалася пила, а потім ще й не заводився двигун його старенького пікапа. У бідолашного від злости все всередині кипіло, але він цього не показував. Чоловік запросив майстра, аби той полагодив автомобіль, і вирішив познайомити його зі своєю сім’єю. По дорозі додому тесля зупинився на хвильку біля великої сосни та доторкнувся до неї обома руками.

Переступивши поріг дому, тесля немов перемінився. Його засмагле обличчя засяяло усмішкою. Чоловік пригорнув до себе обох діток, а потім ніжно обійняв і поцілував дружину. Тоді провів майстра до поламаного автомобіля. Коли вони знову проходили біля сосни, майстер, не витримавши, запитав теслю, що це за “деревний ритуал” він проводив тут.

– Ох, це моє дерево труднощів, – відказав тесля. – Я знаю, що майже неможливо передбачити проблеми, які тебе спіткають. Однак переконаний: після закінчення роботи не варто приносити додому труднощі та переживання. Отож я щоразу затримуюся біля цієї сосни і уявляю собі, що залишаю на ній всі свої проблеми, хвилювання і турботи, пов’язані з роботою, – тут він усміхнувся і додав: – А найдивовижніше те, що зранку я приходжу їх забирати, але тих проблем та переживань завжди залишається набагато менше, ніж було попереднього вечора.

Великі вчинки вимагають відваги

Артур Гордон (адаптація)

У спекотний день, на пляжі було людно. Якась жінка плюскалася у воді. Коли вона мимохіть зійшла з мілини і її накрили хвилі, бідолашна почала панікувати та просити допомоги. Щонайменше двадцять осіб, ніби спаралізовані, з берега дивилися на жінку. Лише один юнак кинувся у воду, підплив до неї і допоміг дістатися берега. Свідок цього випадку описував все, що сталося, береговій охороні. Він розповідав про те, як його здивував юнак, котрий так швидко зреагував, і про байдужість всіх інших, які стояли й нічого не робили.

– Жінка могла загинути, а цим людям на березі було байдуже, – дивувався очевидець.

Офіцер поглянув на нього і сказав:

– Світ часто ділиться на небайдужих і байдужих. Однак поспішно судити не варто. Великі вчинки вимагають відваги.

Родина – це сад

Вшанування свята Пресвятої Родини – це нагода усвідомити Йосифа, Марію та Ісуса як ПРАВДИВУ, земну сім’ю. Адже ми собі часто побожно уявляємо їх лише як святих, неземних. А ця Родина, свята і земна водночас, розуміє турботи і хвилювання родинного життя; Вона є взірцем пошани, самовідданості, любові. Кажуть, що сім’я – це поле, на якому виросте те, що посіють. Однак поле має право “відпочити”. З іншого боку, якщо ми його не засіємо, то воно заросте бур’янами. Щороку в пору засіву мусимо вкинути в землю саме те, що хочемо, щоб виросло. Якщо не посіємо нічого вартісного, то нічого потрібного і не зберемо. Ось декілька зауваг для нашого саду.

Родина, як сад, потребує:

  • часу, уваги і догляду;
  • сонячного світла усмішки й взаємопідтримки;
  • дощу труднощів, хвилин напруження і неспокою, а також серйозних дискусій на важливі теми;
  • розпушення затверділого ґрунту: гіркоти, заздрости, непрощених образ.

У родинному городі заплануйте засіяти сімнадцять грядок:

  • на п’яти грядках – пори: пора на витривалість, пора на люб’язність, пора на похвалу, пора на примирення, пора на молитву;
  • на чотирьох грядках – незабудки: не забуваймо бути вірними у словах та вчинках, не забуваймо бути щирими, не забуваймо бути терплячими, не забуваймо любити один одного;
  • три грядки залишіть для чистотілу: аби очиститися від пліток, осудження, байдужості;
  • на п’яти грядках засійте приходьки: приходь вчасно на шкільні вистави, скаутські зібрання та бейсбольні матчі, приходь на родинні свята, приходь із гарним настроєм та усмішкою, приходь із новими ідеями та рішучістю для їх реалізації.

Якщо Ви посієте і будете вирощувати у вашому родинному городі такі “зерна вартостей”, то зберете щедрий урожай правдивої Святої Родини.

Зірковий павук

У серії “Щоденні навчання Біблії” Вільям Берклі наводить чудову легенду про втечу Пресвятої Родини до Єгипту. Вона розповідає про те, що як настав вечір, втікачі, втомлені з дороги, сховалися в печері. Було дуже холодно, по землі стелився іній. Павучок побачив Дитятко і вирішив зробити так, щоб вночі Воно не змерзло. Крихітний Павучок постарався закрити своїм павутинням, наче завісою, вхід до печери. І тут наспіло військо Ірода, яке шукало маленьких дітей, щоб їх убити. При вході до печери головний серед воїнів побачив покрите інеєм павутиння:

– Погляньте на це павутиння, – сказав він. – У печері нікого немає. Адже якщо б хто-небудь сюди увійшов, то порвав би його.

Ось так, завдяки павучкові, який заслонив вхід до печери своєю павутиною, військо рушило далі, залишивши Пресвяту Родину в спокої. Кажуть, що нині ми вішаємо прикраси та сяючі гірлянди на ялинку на згадку про покрите інеєм павутиння, яке врятувало Пресвяту Родину по дорозі до Єгипту.

Ця прекрасна історія засвідчує, що кожен дарунок для Ісуса ніколи не забувається.

Чи твоя родина свята?

Мітч Фінлей

Коли Біблія говорить “святий”, то це означає “відокремлений” чи “інший”. Це слово змушує нас бути здоровим і цілісним у світі, де так багато хворого та фрагментарного. Англійський вислів hale and hearty (міцний) окреслює правдиву святість.

Святість містить у собі такі поняття як гумор і сміх, співчуття і розуміння, здатність прощати та приймати прощення, любити і бути любленим.

Святі родини не позбавлені конфліктів, їхні члени також ранять одне одного.

Святість у родині полягає радше у вмінні вибачати та примирюватися, спільно шукати оптимальні розв’язки проблем.

У родинному житті святість означає бажання прийняти Боже світло, коли до нас підступає темрява, а також щоденну боротьбу за те, щоб навести (хоча б трішки) лад у хаосі нашого життя. Коли ми працюємо над примиренням, пробаченням, створенням спільноти, тоді ми – втілення святої Божої волі.

Родина – уособлення святості. Однак лише тоді, коли вона прагне до того, щоб бути міцною та здоровою, а не “досконалою”, як відірвані від життя взірці.

Майбутнє дитини

Саме дитинство вирішує, чи діти виростуть людьми, якими керує надія на успіх, чи людьми, яких паралізовує страх перед поразкою. Такого висновку дійшли два науковці після проведення досліджень між учнями середніх шкіл.

Вони переконалися, що коли молоді люди сповнені впевненості у власних силах, то вони охоче беруться за різні справи, які принесуть похвалу і винагороду. Але коли в них зароджується почуття страху, тоді така молодь уникає будь-якого заняття, боячись покарання за поразку.

Не лише діти, але й дорослі, незалежно від віку, потребують заохочення та підбадьорення. А от сумніви, через які навіть можна досягнути чогось, часто зменшують впевненість у собі. Отже, потрібно наголошувати більше на досягненнях дітей, ніж на їх хибних кроках. Це допомагає виявити приховані таланти.

Пастор і швець

Одного разу пастор проходився вулицями своєї нової парохії, щоб краще пізнати її мешканців. Одним із місць, які він відвідав, був шевський цех.

Пастор почав розмовляти зі шевцем, вживаючи інколи надто складні богословські терміни. Швець відповідав із глибоким розумінням та проникливістю. Це дуже дивувало духовну особу.

– Ви не можете шити взуття, – заявив пастор. – Така талановита людина, яка вміє чітко формулювати і висловлювати свої думки, не може виконувати таку приземлену роботу.

Швець відповів:

– Отче, ви не маєте рації!

– Чому? – запитав він.

– Ви не маєте рації в тому, що я виконую приземлену роботу, – і трохи сердито додав: – Бачите, отче, ту пару взуття на поличці? Вона належить синові пані Сміт, яка овдовіла торік. Її утримує єдиний син, якому вдається забезпечувати і собі, і матері дах над головою. Він працює двірником. Я чув, що прогнозують погану погоду і відчув, як наш Господь звертається до мене: “Чи пошиєш взуття для сина пані Сміт, щоб він не простудився і не захворів?” Я відповів: “Так, Господи”.

Дивлячись пасторові у вічі, швець сказав:

– Ви, на скільки я розумію, готуєтеся до проповіді під керівництвом Бога. Я також під Його керівництвом зробив взуття цьому хлопцеві. А коли прийде день призначення остаточної нагороди, Господар жнив скаже мені та вам ті самі слова похвали: “Добре, слуго вірний!”

Дочка своєї матері

Одна моя знайома на ім’я Донна розповіла, що трапилося з нею кілька днів тому. Під час ланчу в ресторані вона побачила в другому кінці зали жінку, яка, на диво, була копією її мами. Жінка видалася їй такого ж віку і навіть мала таку саму фігуру.

Донна подивилася ще раз на ту жінку і зрозуміла, що насправді вона бачить себе в дзеркалі, яке висить на стіні. У власному відображенні вона побачила свою маму.

Це закономірно, коли в середньому віці ми, навіть не усвідомлюючи цього, стаємо подібними тілом і душею до своїх батьків.

Наступна

Внутрішній скарб – Частина 3

Постав запитання Джоан Ф. Лафрейм (адаптація) Мартин Лютер Кінг вказав нам добрий спосіб вирішення важливих ... Читати далі

Попередня

Внутрішній скарб – Частина 1

Найблагородніше рішення Один чоловік своєю наполегливою працею створив успішне підприємство. Згодом він почав задумуватися про ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *