Притчі 
Бабусині оповідки, як і пиріжки, теплі й затишні. Вони схожі на картате покривальце. У нього так і хочеться загорнутися з головою і… мріяти, мріяти!
Дім завжди тебе зігріває, і перебувати в ньому, серед рідних, «цілющих» людей – невимовне щастя. Це твоя територія – і все. Без слів.
Сонце вже сідає за дахи будинків, а небо стає ніжного фіалкового кольору. Беру до рук улюблену книжку, та чомусь сьогодні читання не йде. Натомість у голову роєм лізуть думки про минуле, гарячі спогади з того часу, коли теплі руки заплітали мені волосся, відганяючи сон, готували неповторний м’ятний чай. І яблучні пироги. Інколи крізь спогади передається навіть тепло долонь і голос.
Сьогодні свіжу м’яту не так легко знайти (бо лише поряд із ріднею все на відстані витягнутої руки). Тому зараз насолоджуюся придбаним у магазині чорним «Нуleys» з мелісою та м’ятою. Звичайно, невимовний багатий смак із пакетика неможливий, а недоречний запах лікарських рослин ніколи не зрівняється з тим натхненним бабусиним напоєм. Але добре, що тепло зеленого кухлика зігріває долоні, заколисує мене.
Закутана по вуха в овечий плед, подарунок коханого, сиджу на підвіконні й дивлюся на зеленувато-жовте листя, старечі передосінні дерева, де за яблунею, у самому кутку, причаїлися феї. Я не знаю, як вони виглядають, певно, що дуже гарно, але постійно відчуваю їхню присутність, особливо вночі. І теплі руки ще досі відгонять від мене сновид уранці. Мій хлопець каже, що бабуся так багато говорила про цих казкових створінь, що згодом і сама зменшилася й відростила собі прозорі крильця. Це було б дуже гарно. Бо я сумую за нею, хочу колись знову зустрітися, пригорнутися і вже самій напувати власноруч приготованим м’ятним напоєм із лимоном.
А поки я сиджу, споглядаю осінні картинки, що змінюються в калейдоскопі життя надто швидко. Бачу це і за кожним ковтком чаю розумію, що феї вже не прилетять, якщо не цінувати їх за життя. Лише поправлять уві сні волосся й піділлють кущик м’яти в саду.
