Які чоловіки подобаються жінкам

Вечір п’ятниці.

Місцеві кав’ярні, бари та ресторани жваво заповнюються.

Іра зарезервувала столик на восьму. Вийшовши із тролейбуса, жінка попрямувала на вулицю Коперника в бік Поштамту. Минаючи відділення, вона подивилася на великий годинник, що висів над входом. За п’ять восьма. Жінка пришвидшила ходу.

– Столик замовлено на прізвище Загребельна, будь ласка, – звернулася Іра до офіціанта.

– О, так. Проходьте, будь ласка. Вас уже чекають, – кельнер жестом запросив іти за ним.

– Чекають? – з усіх подруг Іра завжди приходила першою.

За столиком на чотирьох уже сиділа…

– Марта? – здивувалася Іра. Жінка за столом засміялася. – Ти ж завжди приходиш останньою, – не вгавала Іра.

– Я б і сьогодні прийшла, але…

– Зірвалося? – Іра повісила пальто на вішак поруч зі столиком.

– Угу. Стьопчику терміново треба було до Рівного. Я тут від п’ятої сиджу.

– Люб’язно перепрошую, щось замовлятимете? – утрутився офіціант.

– Ще раз лате, будь ласка, – відповіла Марта, – а для подруги – «швейцарські трави» у великому чайнику й тірамісу.

Жінки вступили у жваву дискусію, час від часу поглядаючи на годинник. Двадцять по восьмій прийшла їхня третя подруга. Іра саме встигла з’їсти десерт.

– О, Марта, – перше, що промовила Інна, коли підійшла до їхнього столика.

– Стьопчик поїхав до Рівного, – випереджаючи запитання сказала Іра.

Марта лишень кивнула головою.

– А Люся пішла в дамську кімнату?

– Сьогодні злам стереотипів. Люсі ще немає.

– Ви часом не про мене говорите? – запитала Люся, вигулькнувши з-за спини Інни.

– Квартет у комплекті. Піду замовлю наше фірмове меню, – промовила Марта і зникла в сусідній залі.

За мить жінка повернулася. Подруги почали жваво розмовляти. Офіціант приніс чотири порції телячих стейків із картоплею по-селянськи й тушкованою капустою. Кілька чайничків чаю. Маленькі мищинки меду, варення та імбирне печиво.

– У вихідні калорії ніхто не рахує, – підбадьорила Іра, і подруги синхронно взяли виделки.

– Я сьогодні готувала сюжет про те, які жінки подобаються чоловікам, – повідомила подругам Люся.

– І як, задоволена матеріалом? – Марта склала ніж і виделку на тарілці в режимі «пауза».

– Ой, дівчата. Мій улюблений фрагмент… Коротше, натрапила на дідуся… – Люся відпила латте з Мартиної чашки. – Вісімдесят сім років. Про любов до жіночих ніг мені розповідав.

– Обожнюю таких чоловіків, – мрійливо сказала Інна, власниця дуже красивих ніг.

– Пропоную тему сьогоднішнього застілля: «Які чоловіки подобаються жінкам?» – Іра зробила ковток чаю.

– О-о-о, почекайте я ввімкну диктофон. – Люся почала порпатися в сумці.

– Ніколи не зустрічатимусь із чоловіком, в якого брудне взуття, – першою висловилась Інна.

– Дівчата, а кому важить зовнішність? – запитала Іра.

– Мені здається, що наші вподобання тут схожі на вподобання чоловіків. Усе ж таки хочеться, щоби коханий відповідав мінімальним естетичним вимогам, – відповіла Люся й махнула офіціанту.

– Але щоби не дуже вже красунчик, – промовила Марта.

– Але Стьопчик у тебе красивий, – не стрималася Іра.

– Стьопчик – це інше. – Марта взяла з тарілки імбирне печиво.

– Усмішка важлива? – запитала Люся.

– Я – за усмішку.

– І я.

– І я.

– Одноголосно, – підсумувала Люся.

Саме підійшов офіціант.

– Слухаю вас.

– Нам вашу усмішку, будь ласка.

– Нині цього десерту в меню ресторану немає, – незворушно відказав кельнер, повівши бровою.

Жінки розсміялися.

– Продовжимо? – Люся потяглася за печивом, умочила його у варення та смачно захрумтіла.

– Значить, так: зріст. Високий має бути! Мені любо, коли чоловік вищий за мене. Затим його реакція на мою появу. Я хочу відчувати себе привабливою для нього. І, звісно, манери!..

– Е-е-е-ей, спинися-спинися. Таких уже немає, – перебили Інну подруги.

– Це ще не все! – Інна продовжила. – Має бути грамотна мова. Ерудиція. Обов’язково, обов’язково почуття гумору. – Інна на мить замислилася.

– А я Стьопчика люблю, – озвалася Марта. – Він у мене дуже вправний. Коли вдруге йшов до мене в гості, ми разом зайшли в магазин. Так він в одній руці тримав три пакети, в іншій – парасолю. Я трималася за його лікоть. А він ще примудрився відчинити двері в під’їзд.

Жінки перезирнулися.

– Чоловік має бути вірним! – промовила Іра, подрібнюючи печиво на маленькі шматочки.

– А як щодо харизми? Для мене це обов’язково, – сказала Люся, переводячи погляд з диктофона на дівчат.

– Ой, а як же терплячість, здатність розуміти, чути? – Інна знову включилася в бесіду. – Працелюбство теж має входити до переліку чеснот. А куди ж без надійності та рішучості? Ну і насамкінець – уважність, привітність. А, ні! Ще…

Марта та Люся жартома схопили Інну за руки, якими вона вже почала активно жестикулювати.

– Інно, і най-найважливіше – відповідальність. Це надважлива чоловіча риса! – додала Люся.

– Ну звичайно! Як я могла забути? – Інна замислилася. – Не так уже й багато, правда?

– Дівчата, – промовила Іра. – А ще… чоловік має бути таким, аби жінка поряд із ним почувалася… коха-а-а-ною.

Зміст