Які жінки подобаються чоловікам

Люся запаркувала свій автомобіль на бульварі Шевченка. Просто під знаком «Зупинка заборонена». Витягла з відділення для рукавиць картку з надписом «Преса». Поклала її на центральну консоль.

Замкнувши автівку, репортерка підійшла до мобільної кав’ярні. З емблеми на неї дивилася мавпа з висолопленим язиком і велетенським горням у лапі. «Більше кави!» – промовляла до жінки назва «кав’ярні».

– Подвійне еспресо, будь ласка.

– Хвилиночку, – промовив бариста.

«Цікаво, а він ще і водій, і генеральний директор цього підприємства?» – подумала Люся.

– Ви на роботі зараз? – вивів її із задуми продавець кави.

– Тобто?

– Ви ж Людмила Ванівська. Я із задоволенням дивлюся ваші сюжети. Цікаві речі робите.

– Дякую. Власне, так… – промовила жінка, відкриваючи гаманець. – Зараз має під’їхати знімальна група.

– А про що сьогодні зніматимете? – запитав чоловік, надіваючи на гаряче еспресо картонний «светрик».

– Будуватимемо образ ідеальної жінки… – Люся поглянула чоловікові в очі й усміхнулася. – Для того опитаємо чоловіків-тернополян. Скільки з мене?

– Усмішки достатньо, – чоловік подав каву.

– Як вас звуть?

– Андрій.

– Андрію, – задоволено промовила Люся, – відчуваю, у мене сьогодні завдяки вам почався гарний день. Чи не хотіли б ви стати одним із героїв сюжету?

– Я? – чоловік відступив крок назад.

Побачивши його розгубленість, жінка тепло всміхнулася:

– Усього лиш одне запитання.

– Яке?

– О, вже бачу: ви згодні! – Люся знову усміхнулася.

Чоловік у відповідь лишень здвигнув плечима.

До «кав’ярні» підійшло кілька підлітків. Люся відійшла на два кроки і зробила кілька великих ковтків свого еспресо.

– Байдикуєш? – долинуло з-за спини жінки.

Вона озирнулася. На неї шкірилося дві простодушні чоловічі усмішки. Володя, її оператор, тримав у руках камеру. Інший, Назар, був несамовито обвішаний усілякими кабелями. В одній руці тримав здоровенний штатив, а в другій – мікрофон, дуже схожий на шапку англійського королівського гвардійця.

– Та ні, каву п’ю, – відповіла Люся і зробила черговий ковток.

Чоловіки почали налаштовувати апаратуру.

«Добрий день, шановні глядачі. З вами я, Людмила Ванівська, у програмі «Опінія». Сьогодні розмовлятимемо з тернопільськими чоловіками про…»

«Знято! – вигукнув Володя. – Міняємо план».

«…образ ідеальної жінки очима чоловіків, – Люся всміхнулася та підморгнула в камеру. – Отже, пересічні чоловіки-тернополяни сьогодні ділитимуться з нами своїми роздумами та бажаннями. Якими рисами має володіти жінка? Що люблять чоловіки у своїх жінках?» – Люся вправно вертілася в кадрі, устигаючи подумки сміятися з Назара, який усе ніяк не міг упоратися із шапкоподібним мікрофоном.

«А ось і наш перший експерт», – Люся підійшла до Андрія, продавця кави.

– Добрий день! Людмила Ванівська, ведуча програми «Опінія». Нам цікава ваша думка.

Чоловік випрямив спину, постарався всміхнутися й узяв до рук стакан із кавою.

– Скажіть, будь ласка, – поцікавилася журналістка, – які риси вам подобаються в жінках?

– Я люблю жінок, не байдужих до кави, – чоловік жестом підняв кавовий тост.

– Хм, коротко та зрозуміло. Дякуємо вам!

І знімальна група попрямувала до драмтеатру, шукаючи нових героїв.

Наступний, хто трапився Люсі, був хлопець в авіаційних окулярах. Він безперервно жував гумку.

– Мова! Мова – важлива жіноча риса, – говорив він, цмакаючи жуйкою. – Припустімо, що є два типи жінок. Є практичні, а є жінки романтичні. Одна може висловлюватися мовою Мольєра, інша – мовою… е-е-е, – хлопчина смачно цмакнув, – скажімо, не Мольєра. Я люблю тих, перших. А ще, одна може розрізати на частини впольованого кабана. А інша, побачивши таку картину, знепритомніє… – Тут хлопчина театрально змахнув руками. – Здебільшого ці типи жінок – протилежності, хоча абсолютна дихотомія – це виняткова рідкість.

Людмила зацікавлено слухала й думала, яку частину цієї геніальної розповіді можна буде вирізати…

– У кожній жінці є якась пропорція між цими двома змінними практичності й романтичності, – провадив далі хлопець. Він уже навіть зняв свої окуляри. – Вісімдесят на двадцять відсотків, чи шістдесят на сорок, чи тридцять на сімдесят. Щось дається з народження, щось породжує бажання й жага вдосконалення. Тоді пропорції можуть змінюватися, – хлопчина пішов ва-банк і виплюнув жуйку собі в долоню. – А взагалі, для деяких чоловіків вигляд жінки, яка розтинає впольованого кабана велетенським ножем, може здатися навіть дуже романтичним.

Після такої глибокої думки Люсі трохи навіть запаморочилося в голові.

На вулиці Грушевського знімальній групі трапився колоритний дідусь в елегантній фетровій шляпі.

– Загалом, ми з друзями сходимося в одному. Перше, на що звертаємо увагу, – вродливі обличчя. Вродливі жіночі личка чоловіки дуже цінують. Далі – фігура, – мовив дідусь. Люся поглядом висловила приємне здивування. – Та, окрім загального образу, кожен чоловік звертає увагу конкретно на щось «своє». Я от люблю великі очі, – дідок загадково примружився. – Виразні, живі… Ось мій друг Семен, – дідусь помахав у камеру рукою, – поціновувач жіночих рук. А ще ми красиві ноги любимо. – Дідусь стиснув у руці ціпок. – Вони займають дуже конкурентне місце в шкалі чоловічих цінностей.

І тут Люся запитала:

– Скажіть, будь ласка, скільки вам років?

– Вісімдесят сім дитинко, вісімдесят сім, – дідусь лукаво підморгнув жінці.

– Ти чула, що він про ноги говорив? – запитав у Люсі Володя, коли вони в черговий раз змінювали локацію.

– Розкішний екземпляр, – тільки й вимовила Люся.

– А про ноги, то він має рацію… – додав Назар, звісивши мікрофон на плече.

Наступними в об’єктив Володі потрапили батько з п’ятирічним сином.

– Урівноважений, практичний сім’янин, – відрекомендувала чоловіка Люся.

– Щодо особистісних якостей… Важливу роль для чоловіків відіграє все-таки жіночий інтелект, – чоловік ствердно закивав головою. Наче сам переконував себе у власних словах. – Тут, щоправда, варто не перегина-а-а-ти. Терпіти не можу, коли мені вказують, як водити авто. Але, з іншого боку, – роздумував перед камерою чоловік, – уміння підтримати розмову, знаходження спільних тем – дуже важливе. А ще – реалістичне бачення світу жінкою, її гармонійна самооцінка, – тут чоловік прискіпливо поглянув у об’єктив камери. – Жінка має бути другом, партнером, помічницею, – чоловік поглянув на сина, – бути доброю матір’ю.

– А ти що скажеш? Що має робити жінка, щоби сподобатися чоловікові? – Люся звернулась до хлопчика, який увесь час тримав тата за руку й уважно слухав, що він говорить.

Камера сфокусувалася на дитині. Малюк довго мовчав, а тоді промовив:

– Морозиво купувати.

– Люся, зараз ідеш на камеру й говориш заключне слово, – диригував Володя.

– Як бачимо, наші експерти свідчать: чоловік хоче, щоби його жінка була… різною, – Люся повільно крокувала в напрямку камери. Невидимою тінню збоку йшов Назар, тримаючи мікрофоношапку. – Була загадковою, таємничою, романтичною. Коли романтичної риси немає – її прагнуть. Коли вона є – тоді чоловік потребує практичної жінки. Такої, яка йому прямо скаже, що є не так. Це велика розкіш, якої нам, жінкам, потрібно прагнути. А до чоловіка має прийти розуміння: жінка прекрасна такою, якою вона є, якщо це його жінка! Із вами була я, Людмила Ванівська, у програмі «Опінія». Любіть взаємно!

Зміст