Притчі 
Суть відправи цього таїнства полягає в помазанні чола і рук хворого (за римським обрядом) або інших частин тіла (на Сході); це помазання супроводжується літургійною молитвою священика, який просить особливої благодаті цього таїнства.
МОЛИТВА НІЧОГО НЕ ДАЄ?
Один лікарняний капелан щодня стикався зі стражданням і смертю. Послухаймо розповідь про вражаючу історію, яку він пережив.
«Анна і Олів’є мали таку віру, що могли гори перевернути. Річ у тому, що Олів’є був хворий на рак, і лікарі боялися найгіршого. У лікарні молода пара викликала симпатію завдяки своїй життєрадісності і приязності.
Вони організували серію молитовних зустрічей у наміренні хворого. Анна заговорила зі мною в коридорі.
– Отче, я хочу, щоб Олів’є одужав. Не можу його втратити. Чи погано просити про це Господа?
– Звичайно, ні, Анно. Сам Ісус молив Свого Отця відвернути від Нього страждання і муки. А втім, Він додав: «Нехай буде воля Твоя»!
– Виходить, що молитва нічого не дає?
– Навпаки, молитва є завжди вислухана. Хоч не завжди так, як ми думаємо.
Саме про це нам говорить пророк Ісая: «Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:9).
А святий Тома Аквінський каже нам, що Бог звільняє нас від зла двома способами: або знищуючи його, або перетворюючи на вічне добро.
Тому молімося за зцілення недужих, а передовсім за зцілення хворих душ».
* * *
Наслідками особливої благодаті таїнства Єлеопомазання хворих є: з’єднання хворого з терпіннями Христа для свого добра і добра всієї Церкви; зміцнення, мир і відвага зносити по-християнськи страждання хвороби або старість; прощення гріхів, якщо хворий не зміг його отримати через таїнство Покаяння; відновлення здоров’я, якщо це служить духовному добру; приготування до переходу у вічне життя.
Я ЩАСЛИВА
Один лікарняний капелан розповідає:
«Одна пані з нашого кварталу прийшла, аби повідомити мене про те, що її сусідка потрапила в лікарню: «Не кажіть, що це я послала вас, але не зволікайте». Отож, я пішов відвідати недужу.
Я посидів декілька хвилин, сказавши, що я знаю, що вона тут, і щоб вона знала, що я також тут! Мені нічого не було відомо про стан її здоров’я і про її почуття.
Її донька прошепотіла мені:
– Не залишайтеся, будь ласка, довго. Мама вже не може їсти. Її все втомлює.
Наступного разу ми вже добре зналися. Хвора зустріла мене словами:
– О, отче, я рада, що ви прийшли.
Вона дуже страждала і давала зрозуміти, що знала про свій невиліковний стан.
Через декілька днів, коли я увійшов у кімнату, вона мовила:
– Я саме просила доньку піти по вас, щоб ви уділили мені останнє помазання.
– А чому останнє?
– Бо це кінець!
У палаті також були присутні її донька і подруга. Ми помолилися. У вибраному уривку з Євангелія було сказано: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе […] бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). Я запитав її:
– Чи ви пригадуєте, щоб коли-небудь у житті відчували таку слабкість, як тепер?
– Слабкість – ні, проте я почувалася покинутою, як під час війни. Мого чоловіка кинули до в’язниці. Я приїхала у Париж, самотня, цілком самотня… Та як я раділа, коли його звільнили! Незабаром я знову зустрінуся з ним і ми будемо разом завжди!
Цей спогад виражав її слабкість, але також і надію.
Я помастив єлеєм її чоло і руки, промовивши молитву: «Нехай Господь підтримає тебе благодаттю Святого Духа».
Її донька плакала. Мати ж виглядала спокійна, сумирна, її очі відкриті, а сама вона була зайнята своїми думками.
Ми мовчали. Трохи згодом я сказав:
– Ви нічого не говорите. Дозволю собі нескромність запитати, про що ви думаєте.
– Я щаслива! Яка ж я щаслива!
Вона пожвавилася:
– Я відчуваю легкість. Зрештою, мені вже зовсім не боляче. Яка ж я щаслива!»
