Притчі «Страх Господній початок премудрости, нерозумні погорджують мудрістю та напучуванням». Приповісті 1:7
Нещодавно я почув, як молодий християн сказав: “Я не боюся смерті”. Коли я почув ці слова, то подумав собі: “Я теж хотів би так сказати”. Я не боюся смерті. Я вірю, що смерть для християнина – це славний перехід на небеса. Я не боюся іти на небеса. Але мене лякає сам процес. Я не знаю, яким способом я помру. Можливо, я помру через страждання – і це мене лякає. Я знаю, що навіть не це повинно мене лякати. Є багато речей, які лякають мене, але яким я не повинен дозволяти лякати мене. Писання заявляє, що ідеальна любов проганяє страх. Але любов у нашому світі є недосконалою і тому страх залишається.
Однак є один страх, якого багато хто з нас не має, але який би мусив у нас бути. Це – страх Господній. Нам не просто дозволено боятися Бога, для нас це – наказ. Якщо ми не маємо перед очима страху Божого, то це є однією з ознак засудження.
Мартин Лютер виокремив відмінності, що стосуються страху Господнього, порівнявши страх раба і синівський страх. Він описав страх раба, який переживає в’язень перед своїм мучителем. Синівський страх – це страх сина, який любить свого батька і не хоче його образити чи розчарувати. Це страх, який випливає з поваги. Коли Біблія закликає нас боятися Бога, вона закликає до страху, породженого з пошани, благоговіння та прославлення. Це повага в найвищих її проявах.
