Із Сонею ніхто не дружив через її дивакуватість і, можливо, через брекети, які не давали їй розмовляти так, як раніше. Одного разу вона розповідала вірш біля дошки. Це було наступного дня після відвідин стоматолога, який позапихав їй до рота всі ті залізяки. Соня старанно тренувалася ввечері, тричі розповідала вірша своєму пухнастому собаці Песику, який навіть …
– А я собі замовлю тридцятий айфон! – Мишко аж пирснув зі сміху. – А я… слономишу! – Матвій намагався перекричати всіх у класі. – А я – дім на Місяці! – А я – стоколісний ровер! – А я – зірку в слоїку! – А я – годинник, який ходить навспак! Чого лиш не …
Ця історія сталася сто років тому, на Різдво 1920 року, коли кожен вірив у свою зірку, а одна дівчинка дуже хотіла полежати в яслах. 1 Це вперше Валя зустрічатиме Різдво так. Відколи вони покинули Київ – світ змінився. Не було ані знайомої оселі з великими вікнами, ані кидання сніжками по дорозі в гімназію, ані сяйної …
Цієї зими снігу не було. Як не було його минулого року і позаминулого. Був дощ і болото під ногами. Місто видавалося ще бруднішим від вогкості й сірості. Виходити на вулицю Яркові не дуже хотілося. Хотілося сидіти вдома і дивитися мультфільми чи якийсь фільм або читати комікси. Він страшенно нудився. Через епідемію грипу канікули почалися раніше, …
У квартирі тридцять вісім, що на сьомому поверсі, панувала ідилія. Леся гортала каталог із породами собак, а Лесина мама тарабанила пальцями по клавіатурі, аж іскри летіли. Час від часу Леся вигукувала: «Овва-а-а! Мам, дивися! Чуєш, гля-я-я-янь! Диви, який прикольний!». Мама відповідала: «Угу» і ще швидше вистукувала пальцями. Леся казала: «Ма-а-ам, але він класний! А хвіст …
Мене звати Йоланта. І ми знову переїжджаємо. Хоча це не страшно, мені й так не подобалася та сумна квартира з вікнами в темний двір. Одного разу я бачила, як перилами балкона біжить пацюк. Фу, не люблю пацюків – по-моєму, вони огидні. Я вже спакувала свій рюкзак і коробку з книжками. Мені ні за чим тут …
У нас – ангелів – є правила. Ці правила строгі й не можуть бути порушені, бо така вже їхня природа. Перше і найголовніше з них – ніколи не показуватися людині, яку охороняєш. Бо якщо вже показався, то наслідки можуть бути катастрофічні. Люди ж різні бувають. Хтось може збожеволіти від такого потрясіння, а хтось – втратити …
Був похмурий зимовий день. Від ранку над містечком висіли важкі свинцеві хмари, але хоч як хотілося, щоб із них нарешті пішов сніг, його не було. Зате, як і щодня цього тижня, по обіді почався дощ. Дрібні краплі потрапляли за коміри перехожим, осідали на теплих зимових шапках, і це було зовсім не приємно. Тоня сиділа в …
Привіт, діду. Давно хотів спитати, чому ти не носиш шапок, навіть у найлютіший мороз, зате завжди маєш повні кишені мотузок? А ще, чому твоє сиве волосся стирчить у різні боки, мало не як у Ейнштейна? Питання, ясно, риторичне, бо я зі самого малечку знав, що ти не такий дід, як усі інші. Пам’ятаєш, як малим …
Ліна не хотіла, щоб наближався Новий рік. Після того як померла мама, усе стало інакше. Тато більше був схожий на привида, ніж на людину. Він мало говорив і постійно крутив обручку на пальці. Ларга, їхня собака-лабрадор, досі час від часу сиділа в коридорі і скавучала, чекаючи, коли вхідні двері відчиняться і з’явиться вона. Тварина не …
Притчі