11 житейських історій

Ми цінуємо любов, гумор, добрі вчинки, та і взагалі все, що приносить людям щастя, і вважаємо, що про такі речі обов’язково треба розповідати. Цього разу ми знайшли 11 чудових (а головне, життєвих) історій, про які неможливо мовчати.

* * *

Розмовляю із сином, 6 років:

– Андрійко, назви прикмети осені.

– Ну, пташки відлітають, листочки з дерев облітають, шини на зимові міняти потрібно.

– А прикмети зими?

– Сніг йде, а шини міняти вже не потрібно.

Я в істериці.

– Ну, а навесні що в нас?

– Пташки прилітають, листочки розпускаються. ШИНИ ЗНОВУ ПОТРІБНО МІНЯТИ!

Мужик росте!

* * *

Мій кіт врятував мені життя. Приймала ванну, він лежав у раковині і дрімав. Коли зрозуміла, що вода остигає, встала і відкрила кран з гарячою водою. Посковзнулася і впала. Опритомніла від того, що хтось мене б’є по обличчю. Виявляється, втратила свідомість і майже вже тонула, а котик сидів на борту, кричав і відчайдушно бив мене передніми лапами, щоб прокинулася.

* * *

Дочці 4 роки, дуже любить, коли гуляємо містом, слухати вуличних музикантів і кидати їм монети. Днями так гуляли і натрапили на барабанщиків: дочка хвилин 20 перед ними танцювала, спустила всю дрібницю. Коли йшли – кожному видала по цукерці. Хлопці були щасливі.

* * *

Поїхала вчитися за 2 тисячі км від батьків. Розмовляю з мамою по телефону, чую на задньому плані дитина якась плаче. Виявилось, тато зображує тюленя, щоб я не сильно сумувала.

* * *

Я абсолютно не люблю його жахливий суп. Але, коли він його готує, я мовчки їм і посміхаюся. Адже одного разу, прийшовши раніше з роботи, я побачила, з якою любов’ю і з яким милим виразом обличчя він вирізував з морквини сердечка. Суп жахливий. Але любов велика.

* * *

Сиділи з подругою в кафе на літньому майданчику після жаркого літнього дня, дув легкий прохолодний вітерець. Пили вино і базікали про життя. Треба відзначити, що подруга в мене дуже симпатична. Тут офіціант приносить їй записку від хлопця через декілька столиків від нас: “Познайомимося? “Так” – посмішка, “ні” – сальто назад”. Ну звідки ж йому було знати, що вона кандидат у майстри спорту з акробатики…

* * *

У 2009 році усиновили дитину з дитячого будинку. Йому було 3,5 роки. Оскільки там не дають багато солодкого, дитина не знала смаку цукерок. І от ми в супермаркеті, і я кажу синові: “Ось тобі кошик – бери що хочеш. Можеш покласти все-все-все. Куплю, що скажеш”. І він вибрав з усього магазину пачку чаю, пачку сушок і “кіндер”. Сказав, що цього йому достатньо.

Досі попросить грошей на кишенькові витрати – купить і несе все додому. Кажу: “Їси сам!” Марно. Каже, треба ділитися.

* * *

На Гелловін умовляли подругу піти з нами в бар. Вона не дуже любить вечірки, і костюм лінь було придумувати. У результаті погодилася. Наділа халат, накрутила бігуді, узяла плюшевого ведмедика і пухнасті тапки. Була зіркою вечірки, зайняла друге місце на конкурсі костюмів, народ з нею охоче фотографувався.

* * *

Поступила у виш, довелося їздити на електричці зі свого міста і на метро. У першу мою поїздку приглянувся молодий чоловік. До метро від електрички буквально наввипередки бігли. Переглядалися постійно. Перший рік він мене завжди обганяв і, підійшовши до платформи метро, завжди дивився, чи встигаю я на потяг. Усе літо займалася бігом, навчила себе робити це швидше. Зима. Не змогла стриматися, вирішила, що пора вже познайомитися. Він вилетів кулею з електрички, я трохи відставала, але піддала, з розгону стягнула з нього шапку і побігла повз метро по вулиці.

Він як заволає: “Шапку віддай, мені холодно, я ж лисий!” Я пустилася в “ха-ха” і, посковзнувшись, впала, розбивши собі носа. Цей дурень теж посковзнувся і впав – зламав руку. От якось так я познайомилася зі своїм чоловіком.

* * *

Мого пса друзі жартома звуть “Тато Терез”. Він не може пройти повз тварин, яким потрібна допомога. Все розпочалося з того, що він втік взимку в яр і вивів звідти чотирьох замерзлих цуценят і їх матусю. Потім почав тягати кошенят. Зараз спеціалізується на смітниках: витягує звідти кошенят, цуценят. Удома всіх вилизує, міг би, напевно, і цицькою годував. А я потім вигодовуй і пристроюй плоди його геройств. І все-таки він молодець, горджуся ним!

* * *

Було мені років 15 або біля того. Мій дід працював конюхом у місцевому колгоспі. Дав він мені якось пізно увечері прокотитися верхи, щоб знав: я з кіньми на “ти”. І от скачу я галопом на улюбленому дідовому жеребцеві, пришпорюю, швидкість – 900 кілограмів м’язів під сідлом. І тут – бац! – кінь встає. Я йому: “Хей, давай!” – ні в яку. Перейшов на крок і все. І в якийсь момент у мене перед переніссям, у світлі далекого сусідського ліхтаря, з’являється перетягнутий через дорогу алюмінієвий кабель. Якби кінь не пригальмував – мені голову б знесло точно. Коли я пригнув голову і ми проїхали це місце, кінь дав “кар’єра” у зворотний бік, і більше я їм не рулював. От так мене тварина врятувала.

Наступна

Забавні світлини тварин, які цілуються

До дня святого Валентина британське видання Daily Mail зробило подарунок для своїх читачів, опублікувавши на ... Читати далі

Попередня

Героїчні вчинки голлівудських зірок

Серед відомих акторів є немало тих, хто здійснював справжні подвиги не лише в кіно, але ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *