Не знаю, яку вас, а ось у нас, у Чернівцях, жінки можуть говорити і говорити, говорити і говорити… – Нє, ну ви зауважили, як вони на всьому розуміються?! Вони все знають краще! – Так… Як управляти країною… – Як грати у футбол… – Як водити авто… – На що ловиться риба і де… – Що …
Якщо не квапитися і все спочатку, то зателефонуйте до приймальні дирекції Чернівецької макаронної фабрики. І відповість вам голос ніжний, вкрадливий, манкий, солодкий. Секс-по-телефону поряд не лежав, не валявся. «Ал-л-льо-у… Чернівецьке-акціонерне-товариство-з-виготовлення-макаронних-виробів-слу-у-у-ха-є-е?» І всі одразу біжать туди. Подивитися – хто! Хто вона, гейша, гетера з голосом, що так багато обіцяв? Хто?! А там Гутта Сергіївна… Така жінка… …
Того дня в нашому маленькому прикарпатському місті було храмове свято. У такі дні в нас ніхто навіть не поворухнеться, аби щось таке робити, лиш би не відпочивати. Навпаки. Все зачиняється – заклади, контори, офіси, магазини, майстерні, ринки. Хворі не хворіють, породіллі не народжують, шевці не тачають, ткачі не тчуть, швеї не шиють. Тихо. Ніхто нічого …
Є в мене друг, мольфар. Він живе майже на вершині гори Чорногори. Мольфар – це карпатський знахар, ворожбит, чарівник, провидець. Він уміє розганяти хмари, викликати дощ, лікувати людей та худобу, передбачати землетруси, знімати вроки… Ми прийшли до нього якось на світанку в гості. Дивовижний він, мій друг мольфар. Його навіть попереджати не треба, та й …
У нашому дворі в Чернівцях у часи мого дитинства мешкав виняткової вроди чоловік, двірник за фахом, філософ за покликанням, вісімдесятирічний аристократ із мітлою на прізвище Гельмер, за національністю німець. Гельмер знав п’ять мов і трішки латину, щоправда, частенько потрапляв у запої і тоді розмовляв одразу всіма відомими та не відомими йому мовами. А п’ять мов …
Не розумію, що має на думці жінка, коли каже: «Я не така…» Особисто я – така. Так. Я довірлива. Радісна. Я наївна. І – цілковита дурепа, через що ледь не вилетіла з університету. І те, що саме така, підтвердив якось декан нашого факультету іноземних мов Ярослав Іванович Пащук. Він так і сказав: «Ну, Маринко, – …
Якось ми видавали заміж мою старшу сестру Ліну. Це трапилося цілком несподівано. З іншого міста приїздив до нашої Лінки її друг Аркадій із дзвінким прізвищем Дзундза. Він телефонував з автомата: мовляв, я приїхав, виходь. А до нас додому прийти він страх як соромився. А мама запрошувала, адже ми всі хотіли подивитися на Лінчиного Дзундзу. Мама …
На острові майже не росли дерева. Це була суха земля, кам’яниста, і кози ледве могли знайти якусь траву, щоб поскубти. З моря підіймалися красиві великі камені, їхній колір змінювався під впливом сонячного світла – від ніжно-рожевого до персикового, потім до блідо-зеленого, бузкового й темно-фіолетового, і зрештою, вибухав помаранчевим тієї миті, коли сонце опускалося в море, …
У церкві було досить людно. На вечірню тепер приходило більше, аніж на ранішню службу. Місіс Грісон разом із чоловіком вклякнули поруч у п’ятому ряду від амвона. Місіс Грісон граційно стояла на колінах із елегантно вигнутою спиною. Звичайна вірянка, що спокійно промовляє молитву, подумав би сторонній спостерігач. Проте в молитві місіс Грісон не було нічого спокійного. …
Місіс Гаргрівс не любила людей. Вона з усіх сил намагалася в собі це притлумити, бо ж була релігійною жінкою з високими моральними принципами і добре знала: нам треба любити своїх ближніх. Але їй таке давалося нелегко, а інколи й зовсім не давалося. Все, що вона могла вдіяти, це вдало імітувати протилежне. Вона надсилала чеки до …
Притчі