Притчі 
Вона стояла на платформі, чекаючи на прибуття електрички. Був пізній вечір, поїзди в метро вже ходили рідко, тому мала час подумати. Вона любила нічний Київ, дивитися на різнобарвні вогники в темноті, які, поєднуючись та освітлюючи вулиці, створювали якусь казку. Для неї. Сильний порив вітру кинув волосся їй в обличчя, повернувши до реальності. Вдихнула свіжого повітря й озирнулася навкруги. Ось сидить немолода жінка, на вигляд років сорока. Нічого особливого: чорне пальто, сумка через плече й два важкі пакети. Напевно, повертається звідкись, а може, навпаки, кудись їде. Трохи далі стоїть молодий хлопець у формі «Динамо» та з навушниками у вухах. Там пара закоханих цілується. Маленька дівчинка плаче, бо вже пізно й вона хоче спати, а її батьки засиділись у гостях. У кожного з них своя історія. І всіх звела на станції метро звичайна необхідність. Зараз вони сядуть у вагон, кожен вийде на своїй зупинці, і більше один одного не побачать… Від дивних думок її відволік звук потягу, що надходив. Зайшла у вагон, підкрутила звук у навушниках і продовжила свій шлях додому. Завтра неділя. Як вона раніше любила неділі! Але не тепер…
Неділя означала ще один тиждень очікування. І на що вона сподівається? Невже він захоче зустрітися після того, що між ними було?
А що було? Інтернет-листування, одне з десятків, яке вона підтримувала задля годиться? Дві зустрічі, кава та морозиво? Це ж нічого не означало. Принаймні, вона так думала. А виявилося, що ні. Лише тепер, через стільки часу, зрозуміла, що він таки означав для неї набагато більше, ніж усі інші, разом узяті. І хоча минув рік, ще плекала надію, що він погодиться зустрітися.
А що вона скаже йому, коли подивиться в очі? І чи зможе взагалі на нього дивитися? Про що вони, люди з різних світів, говоритимуть? Стільки запитань у голові…
Нарешті повідомлення – як завжди, не вміщується на екрані.
«Привіт…»
* * *
Вона всміхнулася та подивилася на чоловіка, який спав поруч. Вона знала той лист напам’ять, адже перечитувала його безліч разів відтоді, як вони почали зустрічатися, дивуючись своєму щастю. Тепер вірила, що одним повідомленням можна змінити власне життя.
– Просинайся, коханий, – сказала вона й поцілувала…
