Притчі Повернувшись із подорожі, Майстер поділився одним дорожнім враженням, яке йому видалося алегорією самого життя.
Під час короткої зупинки він підійшов до вуличної закусочної, де вже були виставлені страви: смачні супи, пахучі каррі, й різноманітні наїдки, від яких просто неможливо було відвести очей.
Він замовив суп.
– Ви з цього автобуса? – запитала в нього огрядна продавчиня. Майстер кивнув.
– Тоді супу не наллю – не просіть.
– А як щодо гарячого каррі з паровим рисом? – здивувавшись її відповіді, спитав Майстер.
– У жодному разі, якщо ви з цього автобуса. Можете взяти бутерброди. Я готувала ці страви увесь ранок, а на те, щоб з’їсти їх, у вас є не більше десяти хвилин. Я не хочу, щоби ви їли те, чим не зможете по-справжньому насолодитися, через брак часу.
***
У Майстрові не було нічого бундючного чи пафосного. Дикий, розкотистий регіт повсякчас переривав його мову, що неабияк бентежило тих, хто сприймав усерйоз власну духовність – і самих себе.
Один розчарований відвідувач висловився про нього так:
– Цей чоловік – блазень!
– Аж ніяк, – сказав у відповідь Майстрів учень. – Ти не помітив головного: блазень заставляє тебе сміятися над ним, а Майстер робить так, щоби ти посміявся над собою!
