Гебельс Це трапилося в Німеччині під час Другої світової війни. Георг Мавс (1888-1945), людина з християнськими переконаннями, був учителем історії. Якось на уроці у випускному класі він розповідав про християнське милосердя в контексті світових подій. Один із учнів підняв руку і запитав: – Чи справжня любов до наших ворогів актуальна й нині? – Слова Ісуса …
Форестьє На найскладнішому етапі велопробігу Тур де Франс лідирував відомий спортсмен Мішель Форестьє. Здавалося, медаль уже красувалася в нього на грудях. Цей етап спортсмен розпочав у чудовій формі і швидко спускався серпантинами Альп. Єдиним достойним конкурентом Форестьє був лише італієць Рікардо. Ось Рікардо наздоганяє лідера. Кілька хвилин триває запекла боротьба – хто швидше? Рікардо переганяє. …
“Лікарю, він буде жити? Який прогноз при такій стадії?» – скільки разів за час роботи в онкологічному диспансері мені доводилося чути це запитання і бачити розпач хворих на рак та їхніх рідних. Кажуть, лікарі звикають до цього, але хіба можливо звикнути до людського болю? Ось і сьогодні… Молода жінка, у чоловіка якої рак четвертої, останньої, …
1990-і роки… У нас, у Галичині, вже звикли до широкого святкування Різдва Христового, яскравих вертепів і гучних колядок на площах міст. А от для Києва це все ще дивина. І ми зі своїм самодіяльним вертепом вирішуємо відзначити Різдво у столиці. Ми – це я, актор самодіяльного театру «Мета» та 14 дітлахів. Троє з них – …
Не раз мені сняться білі зорі з мого дитинства у рідному селі Білозорка на Тернопіллі. Я не бачу зоряного неба і білого світу уже 70 років, але відчуваю серцем, як вони кличуть мене у небесну вись… Серцем можна відчути дуже багато, і тому я не нарікаю на свою незрячість. «Мала б гріх нарікати на долю, …
У дитинстві мої ровесники просили у листах до святого Миколая цукерки й іграшки, а я просила, щоб у мене… виросли руки. Я думала: Господь просто забув мені дати їх при народженні, і тепер святий Миколай мусить нагадати Йому про це. Звичайно, руки у мене так і не виросли, але Бог щедро обдарував мене іншими Своїми …
Як і всі хлопчаки, я в дитинстві відчайдушно хотів, щоб у мене був тато. Мій рідний батько, хоч і жив з нами по сусідству, признався до мене як до свого сина лише тоді, коли я став священиком і правив у рідному селі. Я не тамував у своєму серці образи чи докору і щиро, по-синівськи обійняв …
Нашому старшому синові було вже майже три рочки. Після довгих суперечок з аргументами на користь поповнення в сім’ї з боку чоловіка та аргументами проти – з мого боку (важкі перші пологи), все ж вирішили, що народимо братика (так хотіла я) або ж сестричку (за бажанням чоловіка). Надходив Новий рік. Минав заледве 11-й тиждень вагітності. На …
Про те, що малим, ще шестирічним хлопчиком, я захворів на рак, батьки обережно сказали тоді, коли мені було вже 15. Я дізнався про те, що пережив цю страшну хворобу, коли вже все було позаду, коли я цілковито вилікувався. Тоді, у 1992 році, я став одним з перших пацієнтів-дітей в Україні, що подолали лейкемію – рак …
«Ворота надії» – так, за іронією долі, перекладалася українською назва міста, в якому я, український заробітчанин-нелегал, опинився. Опинився сам на сам із жорстокими правилами заробітчанського життя, нечесними на руку роботодавцями-визискувачами, постійним страхом, що мене можуть арештувати і нав’язливими думками: як повернути борги? В Україні мене чекали дружина та маленька донечка. І кредитори, яким я був …
Притчі