Притчі 
У черемхи увірвався всякий терпець. З тієї пори, як дозріли її терпкі ягоди, життя не стало від зухвалих настирних дроздів. З ранку до вечора вони крутилися зграями над нею, безжально обдираючи дзьобом і кігтями усі гілки.
– Будь ласка, прошу тебе! – змолилася вона, звертаючись до найдокучливішого дрозда. – Знаю, що мої ягоди – твої улюблені ласощі. Поїдай їх на здоров’я, мені не шкода. Але залиш у спокої моє листя. Не зривай його! Під його покровом я рятуюся від пекучого сонця. І не терзай мене гострими кігтями, не здирай шкіру!
Дрізд був першим забіякою в зграї, і слова черемхи йому не сподобалися.
– Мовчи, коли тебе не запитують! Самою природою так заведено, щоб ти плодоносила заради мого задоволення. Та що з тобою, дурепо, говорити! Взимку підеш на дрова.
Почувши таку відповідь, черемха ще більше засмутилася і мовчки заплакала.
Але пустотливий дрізд, який передрікав їй загибель, сам потрапив у сильце, поставлене селянином. Щоб спорудити для спійманого птаха клітку, чоловік насмикав лозин з плоту і зламав декілька гнучких гілок у черемхи.
Так черемха знову побачилася зі своїм кривдником, який тепер сидів похнюплено в клітці і був тихіше за воду, нижче за траву. Але вона промовчала, згадавши слова, почуті ще в молодості: як теплий одяг рятує від холоднечі, так витримка захищає від образи. Множ терпіння і спокій духу, і образа, якою б гіркою не була, тебе не торкнеться.
«Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь» (Послання до Римлян св. ап. Павла 12:19)
