Притчі Майстер з учнем якось наткнулися на сліпого, що сидів обабіч дороги й просив милостиню.
– Подай цьому чоловікові, – сказав Майстер.
Учень кинув монету в його шапчину.
– Тобі слід було торкнутися своєї шапки на знак поваги, – сказав Майстер.
– Чому?
– Так завжди слід робити, коли даєш милостиню.
– Але ж він все одно нічого не бачить.
– Може – так, а може, й ні, – відказав Майстер. – Можливо, він тільки вдає з себе сліпого.
***
Майстрове ставлення до служби соціальної допомоги хоч кого могло збити з пантелику. Часом він підтримував це починання обома руками. А іноді виказував до нього повну байдужість.
Пояснення, які він давав своїй непостійності, були не менш загадкові.
Він казав:
«Той, хто хоче робити добро, має стукати в двері.
Для того, хто любить, – двері завжди відчинені».
