Притчі Ішов сніг. Взимку це звичайна справа. Погода була безвітряною, і великі пухнасті сніжинки неквапом кружляли в химерному танці, повільно наближаючись до землі.
Дві сніжинки, що летіли поряд, вирішили побесідувати. Боячись втратити одна одну, вони взялися за руки, і одна з них весело сказала:
– Як добре летіти, насолоджуватися польотом!
– Ми не летимо, а просто падаємо, – сумно відповідала друга.
– Незабаром ми зустрінемося із землею й обернемося в білу пухнасту ковдру!
– Ні, ми летимо назустріч погибелі, а на землі нас просто розтопчуть.
– Ми станемо струмками і попрямуємо до моря. Ми житимемо вічно! – промовила перша.
– Ні, ми розтанемо і зникнемо назавжди, – заперечила друга.
Врешті-решт їм набридло сперечатися. Вони розімкнули руки і кожна полетіла назустріч тій долі, яку собі обрала.
Ось кажу вам таїну: не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось. (1 Послання до Коринф’ян св. ап. Павла 15:51,52).