Притчі 
«І коли ангели відійшли від них на небо» (Луки 2:15), один з них залишився на землі з особливим завданням – оберігати сон Дитятка. Бо він не повірив, що новонароджений був інакший від решти. Отож, першої ночі…
Першої ночі, дозволивши Марії і Йосифові заснути, маленький Ісус почав пхикати. Як співається в старих колядках: «Марія Його колисала, Йосиф до Нього примовляв», – і Він заснув, але, як про це не згадують старі колядки, майже відразу прокинувся і знову почав рюмсати.
І ось настала хвилина Ангела: з чарівного кадила, яке приніс зі собою, він видобув хмарку звуків, приготовану заздалегідь з особливою старанністю. У цій маленькій хмарці відфільтрував саму суть надприродних звуків, незнаних нам, – за винятком тих небагатьох святих, які мали привілей їх чути, – але невимовно красивих та гармонійних. З мудрою пропорційністю додав таємничі мелодії та контрапункти небесних сфер у низку м’яких акордів і, щоб нікого не скривдити, взяв потрохи мелодій від усіх галактик та зоряних просторів.
Отож він був надзвичайно здивований, коли Дитя, лагідно закутане тією таємничою атмосферою, продовжувало пхикати, немовби нічого не змінилося.
Ангел приготував запасний варіянт, але не думав, що буде змушений його використати: іншу хмарку, ще більше неземну, складену з височезних думок, знання найвищого, трансцендентних концепцій, з такої музики, яка нам геть незнана і, правду кажучи, навіть він її погано розумів, оскільки, як ангел-співак, зовсім не був знавцем метафізичної музики. Та навіть ця хвиля божественних звуків не мала жодного впливу на Дитя.
Тут Ангел подумав, що хтось – може, Диявол – підмінив дитину в яселках і що замість Божого Сина тут лежить звичайний син людський.
Але він відкинув цю думку, коли зі стелі печери впала крапля. Не на землю, а в глибоку мідну миску, яка там випадково лежала. «Кап!», – зробила крапля і Дитя замовкло. Потім порив вітру почав кружляти поміж незбитих дошок дверей, і хоч ангелові цей звук видавався звичайним, Дитяті сподобався, бо Воно почало махати ручками з радости. Отож сама природа ночі, наполохана, стала допомагати Ангелові, підтримала розмаїтими звуками, що ховалися в її тиші: шелест листя шовковиці, далеке кумкання жаб, швидкі переливи цвіркунів, неперервний бас сумного сича, дихання Марії і зітхання Йосифа.
Дитятко мовчало від захоплення. Ці звукові хвилі, які для Ангела були такі прісні, наводили на Нього глибокий і мирний сон. Зі стиснутими ручками ще одну мить насолоджувався тими фрагментами тиші і звуків, якими насолоджувався від віку, і врешті заснув.
Ангел, почервонівши, відлетів. Лиш тепер він відчув, що не зрозумів суті народження Сина, Який став людиною, уповні став людиною, для Нього добре продумана та надзвичайно цінна симфонія не вартувала й одної ноти земної симфонії, дуже бажаної від віків.
