Притчі 
Цей сажотрус із жеку – як Господнє підбадьорення серед побутових негараздів і космічних рахунків за газ!
Очікуєш, що на виклик (хай йому грець, знову щось і тягою до грубки!) прийде з жеку, як не раз бувало, якийсь байдужий тип, що пальцем не поворухне, не одержавши щедрої винагороди та ще й частування, а тут – молодий, аполонівської зовнішности сажотрус, який відразу з ентузіязмом приступає до роботи. І весело розповідає про те, що він – колишній наркоман, що був опустився на саме дно, якого, бувало, працівники швидкої допомоги прив’язували в кареті, транспортуючи до наркологічного відділення, але от – Боже чудо – Господь врятував, допоміг подолати залежність! І ще й подарував чудову сім’ю!
Сусідський п’яничка Ромко, що за десятку позичив нам свою драбину і вже на дев’яту ранку був помітно напідпитку, від цих слів ніяковіє і відвертає від сажотруса своє обличчя із червоним носом.
Та гостя із жеку цей факт з пантелику не збиває. Він щиро запрошує на молитовну зустріч Ромка. «Повір, друже, є значно більша насолода в цьому житті, ніж пляшка!»
Але отой сажотрус – не єдиний Божий подарунок того дня.
Увечері виявляю, що ясна в однорічної Софійки загрозливо набухлі і криваво-червоні, а гарячка в малої поповзла під 39! Із досвіду зі старшими дітьми, – схоже на стоматит. Але чи візьме слухавку приватний стоматолог, в якого доводилося раз лікувати зуби, побачивши незнайомий номер на телефоні проти ночі в суботу?
Лікарка, на диво, бере телефон і упродовж 10 хвилин терпляче вислуховує мене, розповідає про ознаки та причини стоматиту і радить, які заходів вжити, аби маля спокійно перебуло ніч.
«І неодмінно завтра зателефонуйте мені вранці, як справи! Має стати легше, а вже з понеділка звернетеся до свого педіятра, щоб оглянув дитину».
Софійці після усіх рекомендованих процедур і справді стає легше, й вона нарешті засинає.
І вже коли в нашому домі запала нічна тиша, а я на хвильку сіла перевірити електронну пошту, – вісточка з Каліфорнії від нашого знайомого подружжя. Вже понад 20 років, як вони, колишні випускники Бориславської школи-інтернату для дітей з наслідками ДЦП та поліомієліту, виїхали на постійне проживання до США. За американськими мірками живуть скромно, давати собі раду з їхніми фізичними обмеженнями їм теж непросто. Але всі ці роки, як могли, допомагали своїм однокласникам, часто знедоленим, та й не лише їм.
Тепер допомагають ще й українським воїнам та родинам полеглих бійців. Пишуть, що нарешті розшукали однокласницю, якій довелося покинути окуповану Горлівку. Вона мусила залишити свій дім і все, що мала, й виїхати на Дніпровщину.
«Психологічно їй дуже важко, – читаю в листі. – Але, впевнені, Бог опікуватиметься нею! І ми не залишимо її в біді!»
…Гасне монітор комп’ютера, а я чомусь довго не можу заснути. Дивововижний день і дивовижних людей послав мені сьогодні Господь!
І вже коли сон потрохи закутує мене у своє марево, раптом зринає думка: «А чи часто я роблю чийсь день дивовижним?».
І нехай зачекає павутина
Хтось колись сказав, що із трьох речей – маленькі діти, чистий дім і здорова мама – одночасно можливі лише дві…
А, може, справді хай йому грець, тому порядкові! Ну не блищатимуть бездоганно вікна й підвіконня, меблі, фортепіяно, кухонні шафки і кришталь у серванті… Але зате мама буде усміхнена, бо не стомлена і не роздратована. Так і бути, не напружуватимусь сьогодні особливо, хіба що одяг на поличках поскладаю, ось цей банячок почищу, керамічну плитку у ванні протру… І тоді вже перепочину! Але ще під час виконання першого пункту моєї міні-програми прокидається мала Софійка. «Ну от, – засмучуюся, – знов не вдалося заплановане…». Ну нічого, надолужу завтра. Софійка десь об 11 годині засне, а я швиденько приготую обід і дещо поприбираю.
Другий, післяобідній, сон Софійки зазвичай використовую вже не на побутові справи, а на роботу з текстами. Але буває, що далі першої сторінки справа не йде. У донечки інші плани, точніше, у неї нема жодних планів, інколи їй зовсім не до сну – вона спонтанно тішиться довкіллю і дуже потребує участи в цьому процесі своєї мами!
…А в мене увечері, буває, зринає самокартання: не виконала встановленої норми.
А зрештою… Хто встановив оті норми, як я не я сама, хто спонукає мене щось прибирати, чистити, мити, коли я втомлена і потребую радше прилягти, аніж наводити блиск?
Напевно-таки, що і моїй найменшій, і двом старшим потрібні не бездоганні порядки і навіть не бозна-які смаколики, а насамперед усміхнена і здорова мама. І, скажімо, вечір у садку біля вогнища, і проста запечена картопля з помідорами просто з грядки. І хай почекає ота павутина і непоскладаний одяг.
Доки я не навчуся відкладати другорядне і не засмучуватися через це.
Доки відвикатиму від звички сама себе навантажувати роботою, «не ділячись» із домочадцями.
Доки не усвідомлю, що ще матиму можливість професійної самореалізації, а зараз маю чудову і неповторну нагоду бачити, як по днях росте і пізнає світ моя маленька дівчинка. Ці декретні будні дуже швидко минуть, а з ними – і особливий час зростання твого малятка.
А щодо чистоти… Недарма кажуть, що в домі, де маленькі діти, чисто лише в кошичку зі солодощами!
До речі, про смаколики. Якось до моєї колеги-журналістки, матері двох малих діток, завітала свекруха з гостинцями. Малі спали, отож колега виклала принесені солодощі і фрукти на стіл, запросила чоловікову маму частуватися і сама взяла собі щось посмакувати.
– Це для дітей! – строго сказала свекруха.
– А дітям потрібна здорова мама! – не розгубилася невістка.
Піду-но і я собі з’їм щось солоденьке. Тільки цур дивитися, чи чисті на кухні усі банячки…
