Притчі 
Одного дня молодий чернець йшов зі своїм учителем берегом моря і ставив йому різні питання.
Але насправді йому найбільше хотілося дізнатися, що думає старець про глибину його віри і чи дійсно вважає його кращим зі своїх учнів? Адже тільки його одного учитель узяв із собою в далеку подорож, і вони весь день, не знаючи відпочинку, провели в дорозі…
– Наставнику, мені дуже хочеться пити, – попросив учень.
Старець зупинився, сотворив молитву і раптом сказав:
– Пий з моря.
Учень слухняно зачерпнув долонею з моря води і ледь не закричав від радості: морська вода на смак була не солоною і гіркою, а солодкою, немов з джерела.
Він кинувся до моря, щоб наповнити дивною водою свою флягу на той випадок, якщо дорогою йому знову захочеться пити.
– Що ти робиш? – здивувався старець. – Чи ти сумніваєшся, що Бог не лише тут, але і всюди?
Учень знову відсьорбнув зі своєї фляги і тут же виплюнув: тепер вода була зовсім непридатною для пиття.
– От бачиш, брате, глибину твоєї віри можна виміряти лише одним ковтком води, – сказав старець, разом відповівши на всі його питання.
Господь сказав: коли б ви мали віру, як зерно гірчичне, і сказали смоковниці цій: вирвись і пересадись у море, то вона послухала б вас. (Євангеліє від Луки 17:6)