У пісочниці бавився маленький хлопчик. Поряд з ним лежала коробка з іграшковими машинками, пластмасове відерце і блискуча червона лопатка. Прокладаючи в м’якому піску дороги і тунелі, у самісінькій середині пісочниці він натрапив на великий камінь. Малюк почав копати навколо каменя і навіть зміг витягти його з піску. Ледве-ледве він докотив його до краю пісочниці і після цього зрозумів, що не має сили піднести камінь і перекотити його через бордюр. Він штовхав камінь, налягав на нього всім тілом і навіть ледь підносив його, але непокірний камінь відкочувався назад, просто на пухкі пальчики малюка. Врешті-решт хлопчик розплакався від жалю.
Батько хлопчика уважно стежив за перебігом цієї драми з вікна вітальні. У ту мить, коли в очах хлопчика заблищали сльози, він вийшов до нього. Ласкаво, але твердо батько сказав:
– Синку, чому ти не використав усієї сили, яку мав?
Невдаха-малюк, схлипуючи, відповів:
– Але я використав, татку, усю свою силу!
– Ні, синку, – виправив його батько, – ти не використав усієї сили. Ти не покликав мене.
Сказавши це, батько нахилився, підніс валун і викинув його з пісочниці.
Бог нам пристановище і сила, скора допомога в біді, що надходить на нас. (Псалом 45:2).