Одного разу ластівки, відлітаючи на південь, сіли відпочити на дерево, під яким був курник. Ластівки почали балакати про те, як добре на півдні, як там чудово! І тими бесідами захопилася одна курка. Вона довго слухала довгі розповіді ластівок, і, коли ті спурхнули, подумала: “Я теж хочу на південь! Хіба я гірша від інших? Ніби й крила є, і пір’я, усе, що треба”. І вона твердо вирішила полетіти на південь. Зібралися всі кури. Кожна хотіла підбадьорити її, дати путню пораду. Курка набралася відваги, вискочила на огорожу, повернулася на південь і крикнула на весь світ:
– Гайда!
І, спіймавши попутній вітер, полетіла щодуху. Вона дуже хотіла потрапити на південь, і тому всі сили віддавала польоту. Он вона перелетіла сусідський двір, галявину, шосе, за яке ще ніхто й не заходив, і гепнулася в яблуневому саду. І тут побачила вона рай на землі! Тінисті широкі яблуні, соковиті яблука, що лежали усюди, опудало і навіть сторож! Повернувшись, вона із захватом розповідала про все решті курей.
І от зграя ластівок знову сіла на дерево, і ластівки знову заговорили про південь. Але тепер кури вже не мовчали, як зазвичай. Почувши про море, скелі, пісок, вони сказали:
– Стривайте, які скелі? Який пісок? Що ви верзете? От у нас є свій курячий авторитет! І уславлена літунка почала гарячково розповідати про шосе, про яблука, про сторожа.
– Отак! – сказали кури. – Он він який – південь! А те, що розповідаєте ви, це просто якась облуда, маячня, якій ви самі не вірите, а іншим тільки туманите голову! Тепер ми самі все знаємо!
Ластівки якось загадково усміхнулися, і, нічого не кажучи, полетіли на південь.
* *
Чи ж не на це часто схожа людська самовпевненість?
Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 8:2,3)