Найнявся один робітник ями копати.
Одного дня йшов тією дорогою цар. Замилувався він роботою землекопа, зупинився і каже:
– Вправно ж ти працюєш! І багато тобі за таку роботу платять?
– А це, ваша величносте, з якого боку подивитися, – відповідає землекоп. – З вашого боку, напевно, мало, а з мого, як не намагайся, більше взяти немає звідки. Отримую я на день три гроші. Це ще нічого! Та один гріш я відразу витрачаю – борг плачу. І другий витрачаю – у борг даю. Отже мені дістається всього лише один гріш.
– Як же ти жити умудряєшся?
– А на це, як ні глянь, одна відповідь: важко прожити всього на один-то гріш.
– Навіщо ж ти тоді борг платиш і в борг даєш? – продовжував допитуватися цар.
– А як же інакше? Батько мене виростив, постарів, тепер я його годую – борг плачу. Син у мене ще маленький, я піклуюся про нього – у борг даю. У старості він мені цей борг віддавати буде. Через те в мене і залишається на себе тільки один гріш.
Засміявся цар і нагородив мудрого землекопа по-царськи.
Шануй батька твого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі. (Послання до Ефесян св. ап. Павла 6:2,3)