Притчі 
Подорожній йшов крутою гірською стежкою, і раптом дорогу йому загородила величезна кам’яна брила, що впала згори. Він спробував обійти її збоку, але в нього нічого не вийшло: ліворуч була глибока прірва, а праворуч – майже прямовисний схил. Але, може, перелізти через брилу? Ні, і це було неможливо. Він спробував звільнити дорогу, зсунувши брилу вбік, і довго намагався це здійснити. Він дуже втомився і увесь спітнів, але всі його зусилля виявилися марними. Зрозумівши, що нічого не може вдіяти, він сів на колоду впалого дерева, і сумно сказав:
– Що стане зі мною, коли настане ніч і я буду в цьому пустинному місті без їжі, без укриття і без захисту, коли хижі звірі вийдуть зі своїх лігвищ у пошуках здобичі?
Душа його була охоплена гіркими думками. Підійшов інший подорожній, теж спробував зсунути брилу – і в нього нічого не вийшло. Він мовчки сів поряд з першим, схиливши голову.
А потім підійшли ще кілька чоловік, але жоден з них не зміг зрушити брилу, і всіх їх охопив страх.
Нарешті один сказав іншим:
– Друзі мої, давайте помолимось нашому Отцю, Який перебуває на Небі. Побачивши, яка біда спіткала нас, Він змилується над нами!
І всі за його порадою помолилися, вставши на коліна.
Той чоловік продовжив:
– Брати мої, хто знає, може, разом ми доб’ємося того, що не вдалося кожному окремо?
Вони встали і, дружно взявшись, зіштовхнули брилу в прірву. Більше вона не їм перешкоджала шлях, і вони змогли вирушити в дорогу.
* *
Подорожній – це людина. Крута стежка, якою він іде, – його життя.
Кам’яна брила – це перешкоди, які зустрічаються їй на кожному кроці.
Жодна людина, навіть сама сильна, не могла зсунути з місця кам’яну брилу. Але Бог ніколи не залишає тих, хто повсякденно з щирим серцем звертається до Нього, і завжди допомагає їм. Коли люди об’єдналися, помолившись Йому, вони змогли зсунути брилу.
Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливо віруючому. (Євангеліє від Марка 9:23)