Притчі 
Деяке божевілля поширюється як заразлива хвороба.
Немало людей зневажають життєві блага, але майже ніхто не здатен ними поділитися.
Зазвичай ми можемо дозволити собі не вірити очевидному лише коли особисто в цьому мало зацікавлені.
З якими б похвалами про нас не відзивалися, ми не знаходимо в них нічого для себе нового.
Ми часто ставимося поблажливо до тих, хто нам докучає, але не можемо бути поблажливими до тих, кому самі докучаємо.
Поки людина в змозі творити добро, їй не загрожує небезпека зіткнутися з невдячністю.
Немає нічого ганебного в тому, щоб наодинці із собою себе похвалити, проте безглуздо робити це в чужій присутності.
Якщо і є ті, за ким не помічено нічого смішного, то це означає лише те, що в них як слід не шукали смішного.
Коханцям тільки тому не нудно разом, що вони весь час говорять про себе.
Чому ми запам’ятовуємо в усіх подробицях те, що з нами сталося, але не здатні запам’ятати, скільки разів ми розповідали про це одній і тій же людині?
Надзвичайне задоволення, з яким ми говоримо про себе, мало б вселити нам підозру, що наші співрозмовники його не розділяють.
Відкрити серце друзям нам зазвичай заважає не стільки недовіра до них, скільки недовіра до себе.
Люди слабохарактерні не можуть бути щирими.
Невелика біда – допомагати невдячним, але велике нещастя – бути зобов’язаним підступним.
Нікому не вдасться довго зберігати добрі почуття до друзів і благодійників, якщо весь час дозволяти собі говорити про їх вади.
Вихваляти государів за чесноти, яких у них немає, – означає безкарно їх ображати.
Нам легше полюбити тих, хто нас ненавидить, ніж тих, хто нас любить більше, ніж нам того хотілося.
У ревнощах більше себелюбства, ніж любові.
