Притчі Якось до сивочолого мудреця, обливаючись сльозами, прийшла молода і дуже вродлива дівчина:
– Що мені робити? – крізь сльози скаржилася вона. – Я завжди прагну по-доброму поводитися з людьми, нікого не ображати, допомогти, як тільки можу. І хоча зі всіма я привітна й ласкава, але часто замість вдячності й поваги дістаю гіркі образи й глузування. Я ні в чому не винна, і це так несправедливо й образливо, що аж плач бере. Порадьте, що мені робити?
Мудрець глянув на красуню і з усмішкою промовив:
– Роздягнися і прогуляйся містом нагою.
– Та ви з глузду з’їхали! – обурилася красуня. – У такому вигляді будь-хто збезчестить мене і ще хтозна-що сотворить зі мною.
Тоді мудрець відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:
– От бачиш, – відповів він, – з’явитися на людях, оголивши своє красиве тіло, ти боїшся. То ж чому ходиш світом з оголеною душею? Вона розчинена в тебе, як ці двері. Всі, у кого є бажання, приходять у твоє життя. І якщо бачать у доброчинствах твоїх, як у дзеркалі, відображення бридкості своїх пороків, то прагнуть обмовити і принизити тебе. Не кожному вистачає мужності зізнатися, що хтось кращий за нього.
– То що ж мені робити?
– Ходімо, я покажу тобі свій сад, – запропонував старець. – Багато років я поливаю і доглядаю ці прекрасні квіти. Але ще жодного разу не бачив, як розпускається пуп’янок, хоча втішаюся красою й ароматом кожної квітки. І ти, наче квітка, розкривай своє серце перед людьми без поспіху, непомітно. Зважай, хто доглядає і поливає квітку, чинячи тобі добро, а хто обриває її пелюстки і топче ногами.
Слухайся поради і приймай викривання, щоб стати тобі згодом мудрим. (Притчі Соломонові 19:20)