Притчі 
Людське життя знаходить повноту рівноваги і свою красу лише тоді, коли Бог є його центром. «Бог першим став слугою», – казала Жанна д’Арк. Постійність у молитві дозволяє конкретно і ефективно гарантувати, що Бог є основою. Без неї пріоритет, який ми надаємо Богові, може стати лише добрим наміром, навіть ілюзією. Той, хто не молиться, непомітно, але неодмінно, поставить у центр свого життя власне «я», а не живу Божу особу. Його розпорошать безліч бажань, поривань, страхів. Той же, хто молиться, навпаки, навіть якщо стикнеться з тягарем власного «я», із силою замкнености в самому собі та з егоїзмом, що живуть у кожному з нас, намагатиметься змістити центр із себе на Бога, поволі дозволяючи Творцеві зайняти (чи поновити) Його властиве місце у своєму житті – тобто перше. Таким чином він знайде цілісність і послідовність у житті. «…хто не збирає зо Мною, той розкидає», – каже Ісус (Лк. 11:23). Коли Бог перебуває в центрі, усе знаходить своє властиве місце.
