Одна жінка часто скаржилася, що все в неї не гаразд: і чоловік не працьовитий, і діти безтолкові. І господарство в них небагате, і кінці з кінцями ледве зводить. Вона ж як каторжна працює і готує на всіх, і пере всім, і за всіма прибирає. Якось впала вона на коліна і заблагала:
– Господи, за що мені покарання таке?! Не можу я хрест свій нести. Немає на це більше моїх сил…
Тільки жінка це промовила, як опинилася посеред безкрайньої рівнини. А навколо неї лежать хрести – і великі лежать, і величезні, і не дуже великі, і маленькі зовсім.
І почула жінка голос з неба:
– Вибирай, люба, собі хрест, який тобі до вподоби!
Озирнулась вона ще раз, на один хрест подивилася, на другий, третій… І надумала взяти, щоб і не великим був, і не маленьким, а як раз такий, щоб нести змогла. Підняла вона цей хрест, а тут знову з небес голос лунає:
– Люба, адже ти хрест свій і підібрала!
І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. (Євангеліє від Марка 8:34)