Святий Франциск і мурахи

Коли дванадцять ченців Ордену братів менших заглибилися в ліс на схилі гори Монте Субазіо, брат Леон відстав і зупинився перед великим мурашником. Було помітно, що його обважнілу голову обсіли якісь думки. Дочекавшись, поки його наздогнав Франциск, що йшов останнім, Леон звернувся до нього:

«Франциску, я вже давно хотів тебе про дещо запитати».

«Кажи, я слухаю!» – відповів Франциск і зупинився.

«Хіба ти не твердив, що нам не можна байдуже проходити повз чудеса природи, а натомість, побачивши їх, треба дякувати Богові за досконалість Його творіння?»

Франциск притакнув, і Леон продовжив говорити: «Ти сказав це, коли ми побачили на дорозі майстерно виткану павутину. А хіба ти також не навчав нас, що ми повинні допомагати тваринам, нашим меншим сестрам і братам? Пригадай! Ти промовив ці слова, коли переносив із дороги на траву кольорового слимака».

«Так, – відповів Франциск, – пам’ятаю».

А брат Леон вів далі: «Ти також казав, що, спостерігаючи за досконалою природою, ми повинні в неї вчитися. Це було тоді, коли ще задовго до світанку так гарно співав чорний дрізд. Чи пам’ятаєш?»

Франциск притакнув.

І тоді Леон показав на мурашник: «Хіба ми не щоранку проходимо повз цю споруду? Подумай, яка маленька мураха, а яке велике те, що вона створила, значно більше, ніж Вавилонська вежа для нас, людей. Однак ти жодного разу не зупинився, щоб подивитися на цей мурашник. Одного разу дятел видовбав у цій мурашиній купі глибоку дірку, і перелякані мурахи розбіглися навсібіч. Ти, однак, жодною сосновою голочкою, жодною стеблиною трави, жодним листочком не допоміг їм виправити завдану шкоду. Щоранку мені бракує твоїх слів визнання на адресу цих наших маленьких братів. Попри те, що саме мурахи працьовитіші від усіх інших створінь, ти ніколи не сказав, щоб ми брали з них приклад. У мене навіть закрадається підозра, брате Франциску, що ти не любиш мурах».

Франциск похилив голову; не заперечив. За мить, однак, відповів: «Хвалю тебе, брате Леоне, за твою спостережливість. Поглянь на цих мурах. Вони не відпочивають і не зупиняються. Носять свої тягарі й зводять величезні споруди від світанку до пізнього вечора. Ніколи не дивляться на небо й не відчувають потреби насолодитися світлом сонячного проміння. Завзята працьовитість цих наших маленьких братів лякає мене й зроджує побоювання, що в далекому майбутньому люди можуть взяти з них приклад і тоді не знатимуть нічого, крім праці, прибуткової діяльности та нагромадження багатств».

КОМЕНТАР ДО ТЕКСТУ

Св. Франциск, що прославився своєю любов’ю до природи та завоював загальну шану як її вірний друг, начебто справді, виходячи з викладених в оповіді причин, відчував до мурах неприязнь. Їхня славнозвісна працьовитість дуже схожа на впертість, а риси характеру, які ми проявляємо занадто інтенсивно й заповзятливо, часто перетворюються на тягар.

Деколи люди потрапляють у залежність від праці, і це не дає їм аналітично мислити й відчувати повноту життя (часто навіть свідомо йдуть на це). Якщо робота не залишає часу для відпочинку, то втрачає будь-який сенс. Зникає вдячність, і людина перетворюється на додаток до машини.

ЦИТАТИ

  • Якщо б люди присвячували весь свій час лише напруженій праці, це довело б їх до такого самого божевілля, як повне безділля. Тільки поєднання обох компонентів робить життя терпимим. Еріх Фром (1900-1980), американський психоаналітик
  • Праця, яку людина виконувала б для того, щоб що-небудь робити, була б працею задля праці. Невіддільним елементом праці є її сенс або мета. У протилежному разі перестає бути працею. Освальд фон Нел-Бройнінґ (1890-1991), німецький богослов і соціолог, єзуїт

БІБЛІЙНІ ТЕКСТИ

  • Пс. 128:2; Лк. 10:7; 1Кор. 9:6-7; 1Тим. 5:18.
Наступна

Університетський щур

Одного разу щур, який постійно нишпорив у ринвах і зливних каналах, у пошуках їжі потрапив ... Читати далі

Попередня

Віл

«Тепер усе вже не таке, як давніше, – скаржився віл. – Колись, пригадую, над лукою ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *