Жив колись єврейський рабин на ім’я Нафталі. Був він знаменитий, і багато хто приходив до нього за порадою.
Одного разу у двері його будинку постукали. На порозі стояла людина середніх років, респектабельна, видна з себе.
– О рабі, – сказав він, – кажуть, ви знаєте Тору краще за усіх. Візьміть же мене до себе в науку, я хочу вивчати Святе Письмо.
– Йди! – сердито закричав Нафталі. – Я учу Святому Письму, але не таких, як ти!.. – і закрив двері.
Дружина його здивувалася:
– Чому ти відмовив йому? Адже ти учиш багатьох, а це, відразу видно, порядна людина.
– Йому не потрібна Тора, – відповів Нафталі. – Якщо я навчу його Святому Письму, він сховається за ним, як миша в норі, і використовуватиме моє знання, щоб відчувати свою перевагу над іншими. Він не готовий.
Через певний час у двері знову постукали. Це був молодий, палкий юнак благородної зовнішності.
– Пробачте, чи не Ви – рабі Нафталі? – запитав він. – Я шукаю знання, адже світ такий несправедливий. Я хочу змінити його. Візьміть мене в учні.
– Ви помилилися дверима, – відповів рабі. – Тут такий не живе. Перепрошую.
Дружина запитала:
– Ну а цей чим тобі не сподобався? Адже він хоче зробити як краще.
– Ті, хто намагається змінити світ, не пізнавши його спершу, шкодять тільки, – відповів рабі. – Не розуміючи, що творять, вони руйнують, але створити не можуть. Він не готовий.
І ще через декілька днів у двері постукали знову – вже немолодий чоловік не вельми інтелектуальної зовнішності. Побачивши рабина, він змолився:
– О шановний рабине! Не могли б ви допомогти мені в моїй біді? Бачте, я дуже безглуздий, і нічого не розумію. Чи є ліки від цієї хвороби?
Зрадівши, рабин обійняв його і провів у свій дім.
– Входи, – сказав він. – Ти готовий: я тебе учитиму.
Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне. (Євангеліє від Матфея 18:3)