Притчі 
Пожовтіла молода береза і поскаржилася літній сусідці:
– Ти хоч пожити встигла! А я чому так рано постаріла?
– Не сумуй! – пролунало у відповідь. – Прийде весна, і станеш ти знову молодою і зеленою!
– Хіба таке можливе?
Літня береза була не лише зовсім сивою, але і мудрою. Вона не стала утішати молоду сусідку і тільки сказала:
– Поживеш – сама побачиш. І це буде краще за будь-які мої пояснення і обіцянки.
Ішов повз них древній старець. Почув він цю розмову і подумав:
– Даремно я теж нарікав на свою старість! Зовсім забув, що після смерті-зими на мене чекає життя-весна!
Ось кажу вам таїну: не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось. (1 Послання до Коринф’ян св. ап. Павла 15:51,52).
