Притчі Якийсь змієлов подружився з отруйною змією і ніколи з нею не розлучався; носив її при собі і змія, обвивши його шию, завжди там лежала. Він любив побалакати з людьми і сильно на них ображався, бачачи, що всі тікають від нього хто куди.
– Та мене ніхто не розуміє! – засмучувався змієлов, звертаючись до своєї улюблениці. – Навіть побалакати зі мною ніхто не хоче! Значить, люди не вміють любити і ставитися один до одного по-людськи!
Його розмову із змією почув один його знайомий і крикнув, відійшовши чимдалі:
– Гей, розумнику, ти викинь свою змію і тоді ніхто від тебе не втікатиме! Саме це і буде “по-людськи”, з твого боку! Тоді ти побачиш, що люди тут ні при чому…
Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. (Євангелія від Луки 6:42,43)